1. Що таке “ноофобія” і як давно виникло це поняття?
Феномен «ноофобія» почали обговорювати десь наприкінці XX ст. Буквально цей термін означає “побоювання нового”. Спочатку це стосувалось старших людей, оскільки саме їм властиве небажання братися за щось нове. Це ми можемо прослідкувати серед своїх бабусь і дідусів, коли щось нове викликає в них хвилю емоцій і небажання вникнути і пізнати.
Потім термін поширився і став стосуватись будь-яких речей. Наприклад, ноофобія їжі – побоювання скуштувати нову їжу.

2. Якими можуть бути причини виникнення ноофобії у дітей-дошкільнят?
Насправді причин того, що діти не бажають куштувати нове блюдо може бути безліч. Дуже часто таке трапляється, якщо у малюка ще не закінчився адаптаційний до дитячого садочка період, а тому відсутність довіри провокує відмову від нових для дитини речей.

Різноманітні страхи теж можуть стати причиною даного феномену. Так, якщо малечі доводилось чути від батьків чи старших людей, яким вона довіряє, залякування чи негативні висловлювання під час прийому їжі, то дана емоція може закріпитись і стати причиною небажання їсти чи то взагалі, чи то конкретні продукти.

Можливо дитина мала неприємних досвід куштування певної страви – їй не сподобалось, вона не знає, що щось може бути краще приготовано. Цей досвід міг поширитись і на іншу їжу.

Також досить популярна причина – відсутність звички вживати «нормальну» їжу, тобто дитина фактично не сприймає те що їй дають за їжу; вона не вважає це їстівним. Таке може трапитися з дітками, яких батьки годують довго молоком чи сумішами, перетирають в блендері їжу до кашоподібної консистенції. Як наслідок, малюки не звикли жувати і кусати, а тому відмовляються.

3. Що робити вихователю, щоб привчити дитину до вживання нової для неї їжі?
Одразу хочу наголосити на тому, що не можна примушувати дітей їсти. Також не можна залякувати. Мені доводилось зустрічати фрази мам типу «якщо не з’їси сніданок, то захворієш, не зможеш ходити, гуляти…». Таке казати категорично забороняється!

А що ж тоді можна? Покажіть приклад інших дітей (але саме приклад, ні в якому випадку не порівнювати, типу «Оля, молодець – їсть, а ти – ні»! – це ще одна помилка) – просто скажіть: «Подивись, інші діти їдять, може воно дійсно смачно? Давай спробуємо?».

Можете самі скуштувати (тільки зі своєї миски і своєю ложкою!) і показати дитині, що воно смачне.

Ще один дуже гарний прийом – дати дитині зрозуміти, що вона має можливість вийняти їжу в серветку, якщо їй не сподобається. В такому випадку дитина розуміє, що коли скуштує, то нічого не втратить, адже той шматок не обов’язково треба ковтати.

4. Яку роботу слід провести при виявленні ноофобії з батьками?
Однозначно слід провести бесіду із батьками щодо харчування! Спитати в них про способи, які вони використовують коли заохочують дитину до їжі. Крім того, проконсультуйте батьків з приводу меню, яке є у вашому садочку і порадьте готувати дома дещо приблизне.

Нехай батьки наголошують на тому, що є дуже смачна їжа і не дуже, але корисна, яку теж треба їсти.

Варто поцікавитись, як в них вдома на рахунок перекусів? Як часто, чи не заважає це повноцінному прийому їжі. Якщо треба, слід розказати про правила перекусів (бажано щось корисне, наприклад, фрукт; останній перекус за годину до їжі… – це краще знають педіатри чи дієтологи).

Крім того, слід спитати, чи існують правила прийому солодкого. Як часто? Скільки? Що саме? Можна порадити встановити дома правило – вживати солодке тільки якщо з’їв основну їжу.

Також можна порадити заохочувати дітей до приготування їжі. Показувати їм як це робиться, що їстівне, що ні. Таким чином діти будуть хотіти спробувати те, що зробили самі.

5. Що слід знати дитячому психологу про ноофобію у дітей?
Психолог повинен вміти допомогти батькам виявити причину. Крім того, повинен знати способи подолання і запропонувати їх батькам. Також психолог має знати способи «правильного» реагування на таких феномен.

6. До якого спеціаліста можна звернутися за допомогою, підозрюючи ноофобію?
Я б не називала ноофобію їжі досить серйозним відхиленням, а тому можна обійтись консультацією дитячого психолога. Але якщо батьки не справляються, можна звернутись ще до педіатра, який дасть направлення до дитячого дієтолога.

7. Що робити вихователю, коли дитина відмовляється від обіду?
Тут би я розмежувала поняття. Дитина може не їсти звичайний обід (таке буває, малеча теж підсвідомо влаштовує собі «розвантажувальні дні»), чи вона в принципі ніколи не їсть в садочку.

Якщо це «разова акція», то може бути купа різних причин – не подобається запах, вигляд, немає настрою, болить щось, посварилась з кимось. В такому разі, просто не треба дитину примушувати.

Якщо це систематично, то обов’язково треба поговорити з батьками і пробувати своїми силами заохочувати малечу – просити спробувати, давати вибір («що із запропонованого хоче з’їсти» – ми таким чином даємо ілюзію вибору). Крім того, я б не радила довго вмовляти дитину і не загострювати увагу на цьому. Оскільки дитина може це закріпити як один із способів отримання уваги, і, якщо їй її недостатньо, буде таким чином практикувати.