Самооцінка – це буквально здатність самостійно себе оцінювати. Якщо вона збалансована, тобто не завищена й не занижена, ми здатні адекватно зважувати себе і свої можливості. Наприклад, не впадати в розпач у разі невдач, а сприймати їх як зони розвитку.

Якщо ж самооцінка неадекватна, то дитина, а потім і доросла людина, буде дивитися на світ через викривлені окуляри. Вона буде або знижувати свої досягнення, вважатиме себе гіршою за інших, або завищуватиме їх, а в невдачах звинувачуватиме обставини або інших людей.

У дітей самооцінка починає формуватися приблизно у 3 роки. В цей час вперше з'являється усвідомлення власного "я". Дитина розуміє, що є вона, а є навколишній світ. Тоді виникає потреба усвідомити себе та свої кордони: "Я – хто?", "Де я починаюся і де закінчуюся?", "Що я вмію, а що не вмію?".

Отже, батьки трирічних дітей мають усвідомити, що їхній хлопчик або дівчинка – це окрема особистість. Все починається з дрібниць: не "Ми вивчили букви", а "Сашко вивчив". Навіть у такий спосіб ми вже робимо внесок у формування адекватної самооцінки дитини.

Як зрозуміти, що у дитини є проблеми із самооцінкою
Самоусвідомлення діток дошкільного віку відбивається у їхньому прагненні до самостійності. Вони намагаються їсти і вдягатися без участі дорослого, усвідомлюють та озвучують базові фізичні потреби – наприклад, просяться до туалету.

Якщо дитина достатньо самостійна відповідно до свого віку, усвідомлює свої потреби й реальні можливості, вірить у свої сили, то її самооцінка цілком адекватна. В інших випадках можна говорити про певні проблеми. Наприклад, коли дитина діє занадто нерішуче або, навпаки, занадто самовпевнено – зовсім не звертається по допомогу до дорослих тоді, коли це виправдано.

Причини бувають різними. Можливо, батьки постійно знецінюють дитину, навіть цього не усвідомлюючи. Або ж дають великий кредит довіри та очікують, що дитина впорається з тим, для чого насправді ще замала. Наприклад, навчиться гарно читати у 4 роки. Тоді у дитини формується страх помилки й нездорове уявлення, що вона повинна постійно вражати дорослих своїми досягненнями.

У шкільному віці починають проявлятися інші "дзвіночки". Дитина із завищеною самооцінкою занадто бурхливо реагує на невдачі, а погані оцінки пояснює виключно тим, що вчитель до неї несправедливий. Вона постійно незадоволена собою. Її очікування від себе не збігаються з реальними можливостями.

Учень із заниженою самооцінкою, навпаки, сумнівається у своїх здібностях: "Я не зможу це зробити", "Я ніколи це не вивчу", "Я не такий розумний, як всі". Він почувається недостойним щось зробити чи отримати. Вважає, що не заслуговує похвали.

Що робити, щоб у дитини сформувалася адекватна самооцінка
Самоусвідомлення дітей формується насамперед у родині. Тож якщо батьки помічають проблеми доньки чи сина із самооцінкою, їм варто переглянути свій спосіб спілкування з дитиною.

Хваліть за реальні досягнення. Дитину потрібно заохочувати похвалою, але водночас важливо не звучати абстрактно. Дитина має розуміти, за що саме її похвалили. Помічайте конкретні досягнення та будьте чесними із собою – чи справді дитина перевершила себе, чи об’єктивно вона "молодець"? Якщо хвалити за кожну дрібницю, ефект буде зворотним. Наприклад, 5-річна дитина вдяглася, але ж вона і має це робити у своєму віці. Чуючи похвалу за ці, вже прості для неї речі, вона розгублюється: "Чи правда це є досягненням?". У дитини зникає бажання досягати більшого, адже вона не розуміє, де її зона розвитку. Так само не варто захвалювати дитину взагалі без причини. Дорослий думає: "Мене в дитинстві не хвалили, виправлю це на синові чи доньці". Але дитина в такий спосіб отримує той самий кредит зависоких очікувань, яким вона повинна відповідати.

Говоріть про успіхи й помилки за принципом бутерброда. Уявімо, дитина спробувала приготувати яєчню. Два яйця пригоріли на пательні, ще два опинилися на підлозі. Як реагувати дорослому? Якщо накричати, це відіб’є мотивацію і впевненість у власних силах. Якщо сказати, що все чудово, дитина не повірить. Вона ж розуміє, що дещо їй не вдалося – тоді чому дорослий каже неправду? Батьки мають проговорювати невдачі, але коректно. Я рекомендую використовувати принцип бутерброда: похвала, критика, ще одна похвала. Наприклад: "Ти спробував приготувати яєчню, це чудова ідея. А отут треба ще допрацювати. Та я бачу, що ти старався – в цьому ти молодець". Так у дитини сформується усвідомлення, що коли в неї щось не виходить з першого разу або і взагалі – це нормально. Вона не боятиметься припускатися помилок.

Фокусуйтеся на дитині, не порівнюйте її з іншими. "Марина з твоєї групи вже вміє писати, а тобі нічого не вдається!" – один із найгірших способів спілкування з дитиною. Наслідуючи батьків, дитина й сама починає рівнятися на інших. Це шкідливо, адже у кожної людини свої здібності. Не варто забувати і про вікові особливості – першокласник не може робити те саме, що його брат-п’ятикласник. Дитина з адекватною самооцінкою розмірковує так: "Петрик бігає швидше за мене, але я стрибаю далі", "Я не спортивний, але пластичний, можу гарно танцювати". Завдання дорослих – навчити її розуміти свої межі, зумовлені віком, набутими навичками, вродженими талантами, фізіологією. Тоді дитина отримує змогу спиратися не на ідеалізований образ того, якою її хочуть бачити батьки, порівнюючи з іншими дітьми, а на цілісне самосприйняття.

Не створюйте нереалістичних очікувань. Не варто казати дитині, що вона найкраща, найталановитіша, має унікальні здібності. Потрапляючи до садочка чи школи, дитина бачить, що це не так. Наприклад, вона читає так само, як усі, а, може, навіть хтось робить це ще краще. Дитина не розумітиме, що відбувається та чому батьки переконували її у зворотному. І, зрештою, не сприйматиме родину як людей, які є для неї опорою і яким можна довіряти. Натомість якщо ви, як дорослі, оцінюєте дитину реалістично, то і її самооцінка буде здоровою.