Перший крок: не торгуйтеся про місце на п'єдесталі

Це означає, що вам необхідно переконати вашу дитину, що вона зовсім не повинна бути завжди «кращою», «першою» або «вигравати кожну гру». Перемога – це складний предмет для обговорення. Усі діти хочуть навчитись гідно програвати, але вони також хочуть час від часу вигравати. Озбройте дітей словами, які вони можуть використовувати під час розмови із самими собою або іншими дітьми, які допоможуть їм змінювати негативну точку зору на позитивну. Замість того щоб упадати в істерику через поразку в матчі, дитина може сказати: «Шкода, я програв! Але нічого, можливо, наступного разу я виграю!». Діти старшого віку можуть переконувати самих себе такими словами: «Усе добре. Я чудово вмію це робити, цього разу просто не вийшло».

Батьки повинні контролювати свої почуття й намагатись не дорікати, не звинувачувати дитину, не вважати її «поганою» лише тому, що вона не виграла. Усі діти відчувають тиск через необхідність виграти, тому що мама або тато спостерігають за грою. Коли ви намагаєтесь домовитися з дитиною, важливо не прискіпуватись до неї й не сварити. Якщо батьки кажуть: «У твоїй кімнаті завжди безлад. Ні, це просто безнадійно!» – дитина буде відчувати негативні емоції й не буде схильна йти на компроміс. Можливо, вона стомилась або думає, що прибирати в кімнаті нудно. Ви можете запропонувати свою допомогу або веселе заняття, яке буде чекати її після прибирання. Це не завжди діє, але спробувати варто.

Другий крок: відокремлюйте суперечку або проблему від дітей

Після того як двоє дітей припинять сперечатись і заспокояться, ви можете порозмовляти про цю «проблему» так, ніби вона їх не стосується. Вони повинні побачити її як очевидну незгоду, а не як свою інтелектуальну або особистісну проблему. Допомагайте їм описувати суть своїми словами, дайте кожній дитині можливість висловитись. Введіть правило, яке свідчить, що звинувачувати один одного неприпустимо. Діти іноді можуть описати проблему так чітко й лаконічно, як вам і на думку не спаде.

Третій крок: зосередьтесь на пошуку спільних інтересів

Діти зазвичай розуміють, що кожна проблема має дві сторони медалі. Щоби знайти рішення, кожна дитина повинна зрозуміти позицію іншої дитини, до того ж, зрозуміти, що ніхто з них не винен; вони просто думають по-різному. Якщо діти погодяться вирішувати проблему разом, але по-різному, то можуть почати шукати так звані «загальні інтереси» або точки дотику.

Якщо добре пошукати, загальні інтереси можна знайти в усіх. Загальний інтерес у дітей дошкільного віку може полягати в тому, що вони обидва хочуть продовжувати грати один з одним. Дитина молодшого шкільного віку може бути зацікавлена у дружбі з іншою дитиною. Старшокласник може бути зацікавлений знайти товариша, разом з яким вони зможуть розробити комп'ютерне програмне забезпечення. Зацікавленість може бути практично в усьому. Робота батьків полягає в тому, щоб допомогти дітям реалізувати взаємні інтереси. Спільний інтерес – це поворотний момент у переговорах. Навіть у переговорах між світовими лідерами є спільні інтереси – у збереженні навколишнього середовища або у відверненні лиха чи війни. Іноді ми забуваємо про спільні інтереси й відстоюємо власні ідеї або розуміння, не звертаючи уваги на думку інших людей.

Четвертий крок: обміркуйте та створіть взаємовигідні варіанти або можливості

Завдання розробки різних варіантів важливе в будь-якому віці. Для того щоби спонукати двох дітей придумати рішення проблеми, потрібен час. Наприклад, якщо двоє дітей хочуть грати в одну й ту саму гру на планшеті, але планшет лише один, вони можуть домовитись один з одним про те, як успішно «поділити» його. Одна дитина може запропонувати: «Ти зараз грай на планшеті у футбол, а я поки що пограю на своєму телефоні. Потім ми можемо помінятись». Або одна дитина грає протягом 10-ти хвилин, а в цей час інша вболіває за неї, а потім вони міняються місцями.

Здається, що зробити це легко, але щоб навчитися знаходити варіанти вирішення суперечок, дітям потрібні час і практика. Як тільки вони оволодіють цим методом, то зможуть використовувати його самостійно. Учні старшого віку зазвичай самі вміють знаходити варіанти, але їм треба нагадувати про те, щоб вони використовували свій творчий потенціал при обмірковуванні способів вирішення виниклих суперечок. Навіть підліткам старшого віку необхідне сприяння в переговорах між собою, доки вони не навчаться робити це самостійно. І, звісно, самі дорослі часто забувають шукати варіанти, які можуть зробити щасливою кожну зі сторін конфлікту – щоби спочатку «вигравала» одна людина, а інша «брала участь», а потім вони мінялись місцями й «вигравала» інша людина. Звичайно, для цього необхідні практика та двостороннє збереження спокою. Якщо сторони знайшли спільний інтерес, то можуть заявити про це в ході переговорів, наприклад: «Ми любимо один одного», і продовжити вирішувати проблему.

П'ятий крок: наполягайте на використанні об'єктивних критеріїв

Для будь-яких переговорів необхідно встановлювати певні критерії. Маленькі діти найбільш чутливі до справедливості. Вони хочуть установлювати основні правила для поточних переговорів і всіх майбутніх. Кожна дитина може скласти список того, що вона вважає «справедливим» у даній ситуації. Наприклад, можна використовувати правило, яке каже: «Доки одна людина висловлює свою думку, інша не має права її переривати».

Дорослі повинні по можливості переглядати правила ще до виникнення конфлікту. Наприклад, для дітей молодшого шкільного віку може бути доречним правило «Не можна бити, штовхати і викрикувати образи або погрози на адресу опонента». Якщо обидві дитини погодяться із цим правилом, то будуть згадувати про нього у своїх майбутніх конфліктах. Ніколи не піддавайтесь тиску. Якщо одна дитина наполягає виключно на своїх умовах, спитайте її про причини такої поведінки й запропонуйте нове правило, яке можна застосувати в даній ситуації. Тиском можна вважати підкуп, загрозу, маніпуляцію чи просто небажання погоджуватись. Дотримуйтесь угоди про конкретні правила ведення переговорів.

Книга сучасної дитячої письменниці Шімріт Нотман «Віддай!» розповідає про деякі із цих кроків у природній, спокійній формі. Одного вечора Жюстін виявила, що її ведмежа зникло, а потім побачила, як з ним грає її брат. У гніві вона відбирає в нього пухнасту «тваринку», але потім засмучується через те, що їй довелося посваритися з ним. Іграшки – кролик, кенгуру й ведмежа – заспокоюють Жюстін і дають їй добру пораду про те, як діяти. Вона засинає, придумуючи кращий спосіб знову подружитися зі своїм братом, а наступного ранку діє за порадою своїх іграшок.

Звісно, це лише окремий приклад. Деякі діти не можуть дочекатись настання наступного ранку. Навіть старшокласникам буває важко домовлятись у запалі суперечки. У такому випадку терпіння повинно ставати правилом не тільки для дітей, а і для дорослих, адже коли вони його не дотримуються, то здатні миттєво вибухнути емоціями.

Шостий крок: придумайте власну кращу альтернативу обговорюваної згоди

Важливо думати про те, що можна буде зробити, якщо ви не зможете дійти згоди. Батьки повинні проявляти творчий потенціал і придумувати ідеї, які можуть задовольнити обидві сторони конфлікту у випадку невдалого результату. Поговоріть з дітьми та створіть список дій, які необхідно зробити, якщо їм не вдається домовитись. Наприклад, якщо друг вашої дитини не хоче допомагати створити нове програмне забезпечення, можна покликати іншого друга або зробити це самостійно. Якщо ви знайдете можливі рішення ще до переговорів, вам буде легше дійти компромісу. Адже ви будете знати, що вам необхідно робити в крайньому випадку. Виберіть одну кращу ідею й запишіть її. Маленькій дитині ви можете допомогти придумати, що вона буде робити, якщо їй не дістанеться планшет. Можливо, вам варто взагалі прибрати його з поля зору, оскільки він стає причиною сварок ваших дітей, і запропонувати їм піти пограти у футбол на вулиці.

Батькам необхідно розуміти, що не всі діти можуть зберігати спокій, придумувати різні варіанти вирішення конфлікту, установлювати правила ведення суперечок і думати про те, що робити, якщо вони не домовляться. У деяких сімейних культурах конфлікти не допускаються взагалі або сперечатись мають право лише деякі члени сім'ї. Проте більшість дітей уміють установлювати правила ведення суперечок, бажаючи дійти згоди.