Середовище, де дитина проводить більшість часу, формує її психіку й усвідомленість. Дуже часто в одному середовищі є чіткі та структуровані межі, тимчасом як в іншому існує вседозволеність. Зазвичай у бабусі й дідуся дитина відчуває себе простіше, оскільки вони не встановлюють поведінкові межі. Цим займаються батьки.

Бабуся й дідусь можуть дозволяти дитині більше дивитися мультфільми чи їсти солодощі. А вдома ці речі обмежені, тому їх потрібно заслужити, наприклад, зробивши домашнє завдання чи прибравши в кімнаті.

Ще одна типова ситуація, коли бабуся дозволяє онукам більше сидіти в гаджетах, бо хоче догодити дитині. Вона може робити це для того, щоб онуки весело проводили час, були задоволені й частіше поверталися. У таких випадках труднощі полягають у наслідках.

За час, проведений із бабусею, дитина може розслабитися та відчути, що можна нічого не робити й однаково отримувати бажане

Це відчуття схоже на те, коли людина прийшла на роботу, нічого не робила, але отримала зарплату. Тоді в неї можуть виникнути думки: «А навіщо мені перепрацьовувати й отримувати ті самі гроші, як і коли я нічого не роблю».

Діти мислять так само, тому, повертаючись додому, вони також не хочуть докладати зусиль, щоб задовольнити свої потреби. У них може виникати прагнення повернутися в попереднє середовище, де не було меж.

Бабусі й дідусі дуже люблять своїх онуків, тому намагаються робити все, щоб вони почувалися щасливими й не вередували. Однак діти дуже тонкі психологи. Якщо вони бачать, що можуть, наприклад, плакати й отримувати все, що хочуть, то продовжуватимуть це робити.

Дорослі також можуть проявляти свою любов подарунками. Але дітям не потрібно дозволяти все, оскільки для них важливі межі. Можна провести паралель із ногами. Любов – це одна нога, а межі – інша. І якщо дві ноги однакові, ми добре ходитимемо, але якщо одна більша, будемо шкутильгати.

У дітей система мотивації та самоконтролю не зріла. Це пов’язано з нейробіологією мозку, оскільки його лобова частина дозріває до 25 років. Через це діти й підлітки часто не можуть повністю керувати своїми емоціями й піддаються інстинктам і бажанням, які зароджуються в підкірці, тобто нервових клітинах мозку. Вони не можуть сказати собі: «Стоп. Зараз не час для розваг, потрібно трохи почекати». Натомість, щоб отримати бажане, діти можуть протестувати, не слухатися й маніпулювати батьками.

Якщо бабуся часто дає онукам багато солодощів, дитина захоче отримувати стільки ж удома. Тому замість того, щоб спокійно повечеряти, вона може кричати, уникати їжі, перевертати тарілки. Або коли в бабусі дитина більше відпочивала, удома вона може не захотіти прибирати іграшки. А оскільки менші діти не можуть пояснити, що з ними відбувається, вони можуть мати істерики.

Під час таких протестів дитина може нервувати, ображатися, уникати розмови й відчувати злість та образу на батьків. Тоді функцію лобової частини мозку повинні виконати батьки, зупиняючи дитину в її бажаннях.

Якщо дорослі правильно задовольняють потреби дитини в межах її бажань, вона не матиме стресу, не ображатиметься, а навпаки, розумітиме, що зараз її першочергове завдання не перегляд мультфільмів, а прибирання чи обід.

Як повернути авторитет перед дитиною
Послідовність – це безпека. Коли батьки послідовно виховують дитину, вона відчуває себе безпечно й комфортно, оскільки знає, чого від неї прагнуть. Наприклад, у садку всі розуміють правила й норми поведінки, тому намагаються їх дотримуватися. А коли дитина відчуває непослідовність у вихованні, розбіжності й чує суперечки між батьками та бабусею й дідусем, вона намагатиметься підлаштовуватися й хитрувати, особливо, якщо всі піддаватимуться провокаціям. Це може спричинити як поведінкові труднощі в дитини, так і проблеми в спілкуванні з рідними.

Іноді поїздки до бабусі можуть справді підривати батьківський авторитет. Особливо, коли бабуся каже онукам, що вона досвідченіша й знає більше, ніж мама. Це токсичні речі, які впливають на сприйняття дитиною батьків.

Коли дитина бачить, що дорослі не можуть порозумітися, вона перестає сприймати їх як авторитетів. Тому протягом перших днів після повернення від бабусі батькам треба нагадати дитині межі, які існували вдома.

Завдання батьків – стати на бік дитини, проявити до неї свою любов, турботу та розуміння. Можна сказати: «Ми завжди тебе чуємо та знаємо, як нудно й деколи непросто робити те, що тобі не подобається. Наприклад, прибирати. Але ми не маємо людини, яка може робити це замість нас. Тому іноді доводиться займатися не дуже захопливими речами. Проте ми поруч із тобою, тому спробуймо зараз прибрати разом, а потім будемо розважатися».

Можна також пояснити дитині, що бабуся хоче мати певні правила в себе вдома, але ви спробуєте з нею домовитися й об’єднати ваші зусилля.

Перший час може бути складно налагодити комунікацію. Але якщо вам вдасться, дитина зможе повернутися до своєї рутини й знову побачить авторитетність батьків.

У жодному разі не можна сварити, карати й кричати на дитину. Це не допоможе їй відчувати себе в безпеці. Діти безумовно люблять батьків, тому не звинувачуватимуть їх у суперечках. Вони можуть зненавидіти себе через те, що спричиняють крики й проблеми в сім’ї. Тоді дитина вважатиме, що мусить заслужити довіру й може мати низьку самооцінку та бути невпевненою в собі.

Не варто звинувачувати бабусю й викликати в неї почуття провини. Краще почати з того, що ви розумієте її, знаєте, як вона любить своїх онуків і тому не може їм відмовити. Що вам також складно відмовляти дітям, коли вони просять солодощі або ігри. Однак уседозволеність не принесе ніякої користі, тому потрібно об’єднати свої зусилля, не сперечатися й разом будувати найкраще майбутнє для дітей.

Варто пояснити, що онуки не перестануть любити бабусю, якщо вона не дасть їм цукерки. За кілька хвилин ця ситуація не матиме великого значення, і вони знову сміятимуться та весело проводитимуть час.