На сьогоднішній день необхідність виховувати дитину вже з перших місяців її життя підтверджена численними науковими даними. Вагоме значення у вихованні мають такі чинники, як поступове збільшення проміжків часу неспання, що відображають працездатність мозку дитини, ранній розвиток у ньому аналізаторів (слух, зір та ін), а також розвиток мови. І якщо не займатися вихованням малюка з перших місяців його життя, можна багато чого втратити. Не можна втрачати жодного дня для здійснення процесу виховання. Л. Н. Толстой наголошував: «Від п’ятирічної дитини до мене тільки крок. А від новонародженого до п’ятирічного – величезна відстань».

Психологи вважають, що розумовий розвиток людини наполовину відбувається у віці перших 3-4 років життя. Якщо виховання в цей період відсутнє, то неминуча або затримка в розвитку мозку, або формування небажаних звичок, що спричиняють негативну поведінку дитини.

Завдання виховання дітей другого і третього року життя випливають із загальних завдань виховання, тобто включають фізичне, розумове, моральне та естетичне виховання дітей. Дати якісь готові рецепти виховання дитини не можна, тому що багато чого тут залежить від індивідуальних (типологічних) особливостей дітей, навколишнього оточення, попереднього досвіду дитини, звичок, сформованих у неї раніше, стану її здоров’я. Проте є ряд загальних педагогічних правил, яких батькам необхідно дотримуватися. Розглянемо деякі з них.

З дитиною потрібно спілкуватися рівно і спокійно.

Дітям легко передається настрій батьків. Гучний, сердитий окрик дитини батьком або матір’ю швидко збуджують її – у дитини навертаються сльози, вона починає вередувати. Різкі рухи, «смикання» дитини при одяганні, умиванні або укладанні спати призводять до того, що вона відмовляється виконувати доручення дорослих, стає дратівливою. Ось чому батькам в будь-якій ситуації необхідно зберігати рівне і спокійне ставлення до дитини, уникати «емоційних зривів», дратівливого тону і т. д.

Якщо мама забороняє «чіпати годинник», а тато дозволяє «бери, грай, синочку!», то в цьому випадку у малюка ніколи не сформується чіткість сприйняття такого важливого поняття, як «можна» – «не можна». При такій системі неправильного виховання дитина швидко зрозуміє: можна вести себе в однаковій ситуації по-різному – важливо тільки, хто при цьому присутній, батько чи мати? Нехтування вихованням стримуючих понять формує такі риси в характері дитини, як впертість, негативізм, дратівливість. Батьки повинні добре знати, до чого може призвести така жартівлива заміна «не можна» на «можна».

Отже, єдина тактика у вихованні, повна узгодженість у діях всіх членів сім’ї – важливіша педагогічна вимога. Пам’ятайте, що ваша дитина в цьому віці більш чутлива, кмітливіша і розумніша, ніж вважають іноді деякі батьки.

Ваша вимога-закон

Є ще одне «чарівне» слово, дуже необхідне в процесі виховання – «треба».

Правильна, адекватна реакція дитини на слово «треба» виробляється лише в тому випадку, коли батьки вже в цьому віці привчають малюка обов’язково виконувати свої прохання чи вимоги.

Дуже важливо при цьому, щоб ваша вимога була обгрунтована і збігалася з бажанням дитини або з її потребою. Наприклад, ви говорите: «треба спати» – при укладанні малюка в належний для нього час, або «підемо гуляти», коли дійсно настав час прогулянки.

Крім цієї умови, для вироблення потрібної реакції дитини на слово «треба» вона повинна бути взмозі виконати вимогу батьків. Непосильним для дітей раннього віку (1-3 роки) є такі вимоги батьків, як сидіти спокійно або тривало очікувати чогось. Перебувати в нерухомому стані дитина в цьому віці ще не може. Уміння «почекати», «посидіти» та ін. треба тренувати поступово. Воно сформується в більш старшому віці, після трьох років.

Далі, кожен раз необхідно простежити, щоб дитина ваше доручення виконала. І якщо на будь-яку вашу пропозицію щось зробити дитина буде відповідати обов’язковим її виконанням, у неї сформується звичка правильно вести себе відповідно до того чи іншого прохання дорослого. Адже це не що інше, як слухняність. Як приємно чути таку характеристику «яка слухняна дитина!». З такою дитиною легко батькам і вихователям.

Розвиток самостійності. Якщо малюк тягнеться до предмета, який привернув його увагу, зацікавив (наприклад, іграшка), і, нарешті, дістає цей предмет сам, без допомоги дорослих – він радіє, відчуває задоволення від своїх самостійних дій. Такі дії дитини треба заохочувати (« ось молодець, що дістав сам »), це ще більшою мірою зміцнить її прагнення до самостійності.

Буває й так, що малюк в аналогічній ситуації сигналить – «не можу», «ніяк» і просить допомогти дорослих «дай-дай-дай». І все ж не поспішайте йому на допомогу, а постарайтеся словами спонукати його до самостійних дій. «Ти вже великий, дістань сам, спробуй». Постарайтеся домогтися того, щоб дитина зробила сама те, що у неї не виходило. На початковому етапі можна непомітно допомогти їй довести справу до позитивного результату, щоб закріпити впевненість у своїх можливостях.

Таким шляхом ви формуєте в дитини потребу в самостійних діях, уміння долати труднощі.

Чи можете ви бути зразком для наслідування? Зазвичай в 2-3-річному віці діти схильні наслідувати дії дорослих: малюки під час гри зображують дії матері, батька, бабусі, доктора і т. д. Вони «годують» і «лікують» ляльок, «готують» обід, «читають» книги . Приємно бачити, якщо така гра дитини складається з виконання позитивних правил. А якщо ні? Кого в цьому звинувачувати? Звісно дорослих. Це в їхній поведінці вона побачила, а потім і відтворила негативне. Здатність дитини до наслідування дуже корисна для правильного виховання, бо саме на її основі відбувається в основному навчання необхідним навичкам і звичкам.

Наслідуючи діям дорослих дитина навчається багато чому - акуратно їсти, складати свій одяг, прибирати взуття, збирати іграшки. І надалі багато гігієнічних навичок, манери культурної поведінки діти отримують, дивлячись на аналогічні дії старших.

Батьки завжди повинні пам’ятати, що за їх поведінкою невідступно стежать уважні дитячі очі, і поводити себе відповідно до цього. Необхідно також звертати увагу дитини на всі позитивні вчинки, які відбуваються на її очах. Виховний вплив бажано супроводжувати словесними поясненнями і наполегливо розвивати позитивні форми відповідних вчинків дитини.

Мовна установка

Батьки повинні знати, що від дитини легше домогтися виконання якихось дій, якщо спочатку їй сказати про це, тобто створити попередню установку, позитивну налаштованість на виконання даної дії. Наприклад, «Ми зараз підемо гуляти, але спочатку треба одягнутися» – і дитина охоче буде на себе натягувати одяг. Або «Зараз будемо обідати, але спочатку треба помити ручки». Такі фрази дорослих попереджають капризи дитини. Вона розуміє, що це «важко» (одягатися, мити руки і т. д.) робиться для того, щоб потім настало «приємне» (прогулянка, смачна їжа і т. д.). Ці слова створюють як би готовність до тієї або іншої дії і викликають у дитини бажання впоратися з нею.

Найбільш поширені помилки у вихованні

До них відносяться часті, невмотивовані заборони, «зрив установки», відсутність стабільності в режимі дня. Ці положення фізіологічно обгрунтовані, тому що обумовлені психофізіологічними особливостями дитячого організму. Чому шкідливі часті заборони? Окрики, всілякі «не можна» викликають гальмівний стан у дитини. Вікові ж властивості нервової системи її такі, що не можуть забезпечити тривалої нерухомості. Це призводить до перенапруження і виснаження нервової системи малюка: вона порушується, дитина кричить, плаче, тупотить ногами, падає на підлогу і т. п.

Ще одна тонкість. Забороняючи щось дитині, ви говорите «не роби», «не чіпай», «не тягни» і т. п., тобто різні слова з негативною часткою «не». Однак в силу особливостей сприйняття дитиною дорослої мови – адже малюк тільки навчився її розуміти – він не завжди вловлює цю коротку частку «не» і часто чує «роби», «чіпай», «тягни» і т. п. Ви вчиняєте неправильно, якщо будете все дозволяти дитині, або, навпаки, забороняти. Дитина обов’язково повинна знати чітку межу між «можна» і «не можна».

Але заборон в цьому віці має бути небагато. Доцільно організувати місце неспання дитини таким чином, щоб у навколишньому середовищі було якомога більше дозволеного, ніж забороненого.

А що таке «зрив установки»? Уявімо собі таку ситуацію: дівчинка зосереджено грає з лялькою, загортає її в ковдру. А мамі ніколи, вона поспішає і вимагає від доньки, щоб та негайно стала одягатися. Ось це різке порушення зосередженої діяльності дитини і є «зрив установки». Дитина повністю захоплена грою («установлена»). Раптом гра різко ламається негайною вимогою матері. В цьому випадку зрозумілі протест і опір дитини, її плач – адже все це через неможливість переключитися на іншу дію. Якщо такі неправильні прийоми зі «зривом установки» застосовуються часто, то у дитини закріплюється негативне ставлення до пропозицій і вимог дорослих.

Переключати діяльність дитини з одного заняття на інше, не порушуючи установки, потрібно вміло – спочатку словами, якщо дитина добре розуміє мову, потім наказом того, чим вона повинна буде займатися. Такий спосіб перемикання привертає увагу малюка і збуджує його інтерес до нового заняття.

Не можна різко і часто міняти режим дня дитини.

Звичайно умови її життя порівняно постійні (оточення, домашня обстановка і т. д.). Основні складові режиму дня: сон, неспання і годування, чергуються майже завжди в одній і тій же послідовності. При цьому у дитини закріплюються певні стійкі звички, які мають велике значення для її життєдіяльності. Якщо послідовність подій дня раптом порушується (прихід гостей, зміна часу годування або сну, від’їзд на дачу і т. д.), то, як правило, змінюється поведінка дитини: з’являються впертість, плач, капризи, зниження апетиту, розлади сну.

Щоб уникнути цих явищ, радимо не допускати частих і значних змін в умовах життя дитини.

У випадках необхідності зміни обстановки (переїзд, вступ до дошкільного закладу і т. д.) намагайтеся не змінювати різко сформованих звичок дитини. Не можна вносити в її життя відразу багато нового. Безумовно, його можна і потрібно урізноманітнити, але поступово, в межах, допустимої вікової витривалості дитячої нервової системи. В кожному окремому випадку ви можете отримати консультацію в кабінеті здорової дитини дитячої поліклініки.

Категорично забороняється залякувати дитину, обманювати її, застосовувати фізичні покарання. Іноді можна чути, як мати, кваплячи малюка, говорить «їж швидше, а то татові віддам». Такі необдумані слова можуть сформувати в характері дитини жадібність. Не можна також часто засуджувати її: «який ти нетямущий», «до чого ж ти впертий», «нічого не вмієш» і т. п.

Дитина погано поводиться

Багато батьків не знають, як поводитися з малюком, якщо він вередує. Найпоширеніший прийом, яким, ймовірно, користуються багато батьків – це метод відволікання. Чим менша дитина, тим легше відвернути її увагу від причин, що викликали плач, капризи. Це допомагає заспокоїти малюка, але не виховує правильної поведінки. Тому в більш старшому віці метод відволікання краще замінити переконанням, роз’ясненням або прямим навчанням.

Що робити, якщо дитина плаче: жаліти, карати чи не звертати уваги на її плач? У цьому випадку вибір методу виховання залежатиме від причини появи сліз, встановлення провини дитини та інших обставин.

За що і як потрібно карати дитину?

Тут не може бути однозначної відповіді. У вирішенні цього питання в кожному конкретному випадку батькам повинні допомогти їх любов до свого малюка, бажання виховати у нього найкращі якості характеру, вберегти його від помилок в майбутньому.

Якщо дорослі приділяють досить багато уваги і ласки дитині, то цілком достатнім може бути «суворий погляд». Засудженням поганої поведінки дитини може стати відмова розмовляти або грати з нею. Важливо, щоб прийоми покарання співвідносилися з характером поганого вчинку дитини. Наприклад, малюк зламав іграшку або порвав книжку – в цьому випадку треба сказати, як погано він вчинив і заборонити йому користуватися цією іграшкою або книжкою.

Краще відразу правильно виховувати дитину, формуючи в неї якомога більше позитивних форм поведінки, ніж потім перевиховувати, ламати стереотипи, що склалися.