Здається, що деякі діти за своєю природою краще соціально адаптовані, ніж інші. Це той тип людей, до яких тягнуться оточуючі, які легко заводять дружні стосунки. Не переймайтесь, якщо ваші діти не відносяться до цієї категорії й не перебувають у центрі уваги однолітків. Як і будь-яких інших, навичок спілкування можна навчити, і, крім того, «бути соціальним» або товариським – це ж не самоціль.

Однак дуже важливо, щоб діти вміли вибудовувати повноцінні відносини (соціальні зв'язки) з іншими дітьми, могли співчувати оточуючим і взаємодіяти з ними належним чином, володіли навичками адаптації до некомфортних ситуацій. На жаль, дослідження, проведене в університеті Мемфіса, показує, що багато студентів не знають, як справлятись із складними міжособистісними ситуаціями, які передбачають і включають дотримування вказівок, підтримання належної розмови, вислуховування, компліменти, правильну поведінку при виникненні пауз у розмові або при почутих глузуваннях, цькуванні або просто під час відпочинку із друзями.

Це базові навички, якими бажано володіти всім дітям. Залежно від віку їм можуть знадобитись також більш конкретні навички комунікабельності.

Старші діти в середніх і старших класах повинні володіти більш складними навичками комунікабельності через тиск однолітків, який має динаміку до зростання, і просто у зв’язку з делікатним періодом свого життя, що зветься юністю або підлітковим віком. Це час, коли діти стають більш незалежними, хоча при цьому продовжують формувати коло спілкування; час, коли вони приймають складні рішення про те, хто вони є і ким хочуть бути, але можуть також почати надмірно переживати про те, що про них думають інші люди.

Моделюйте навички спілкування

У першу чергу ми вчимось комунікабельності у своїй родині, і те, що роблять батьки, набагато важливіше того, що вони кажуть. Тому не переймайтесь, що діти вас не слухають, краще турбуйтеся про те, що вони постійно за вами спостерігають.

Моделювання позитивних навичок спілкування включає демонстрацію впевненості в собі при взаємодії з оточуючими людьми, дружнє ставлення до незнайомих людей, пропозицію допомоги стороннім, а також шанобливе ставлення до власних дітей (незалежно від того, настільки вони випробовують наше терпіння).

Учіть дитину бути уважною до інших людей. Батьки повинні вибирати пріоритети, тому змиріться з безладом у домі, який влаштовує дитина, і, якщо необхідно, і з тим, що вона б'є байдики, але навчіть її враховувати інтереси інших людей. Моделюйте відповідну поведінку, хваліть дитину, допомагайте їй придумувати способи вирішення проблем з однолітками та не дозволяйте навмисно або ненавмисно проявляти неповагу у ставленні до іншої людини. Якщо ви не можете протистояти неповазі дитини, не образивши її, порозмовляйте з нею про це пізніше. Коли діти стануть старше, можливо, виникнуть ситуації, коли вам доведеться чітко та ясно вимагати, щоб вони виявляли повагу до авторитету дорослих при спілкуванні з ними, а також з іншими дітьми. Часто дітям передпідліткового й підліткового віку треба нагадувати про це та вчити їх справлятись із делікатними ситуаціями непростих взаємин.

Навчаючи дітей навичок спілкування, батьки змушені виходити зі своєї захисної «оболонки» і ставати краще, аналізуючи власну поведінку та ставлення до інших людей.

Батьки комунікабельних дітей схильні трактувати соціальні події таким чином, щоб вони сприяли розвитку життєздатних, конструктивних відносин. Замість заяв типу «Ну і шкідлива ж ця дитина!» вони можуть сказати щось на зразок: «Господи, напевно, у нього сьогодні був дуже важкий день». Як правило, вони дають конструктивні пояснення, такі як: «Іноді діти просто хочуть пограти самі», а не висловлюють своє ставлення у формі: «Це не дуже хороші діти, оскільки не хочуть грати з тобою». Ці батьки уникають коментарів, які несуть інформацію про певну поразку дитини: «Можливо, ти їм не подобаєшся», і роблять такі припущення: «Можливо, діти не хочуть грати в цю гру, але ти можеш запропонувати їм пограти в іншу, яка їм сподобається».

Такі позитивні, конструктивні заяви примушують дітей ставитись до оточуючих і до самих себе з оптимізмом. Вони демонструють життєстійке ставлення до соціальних невдач і переконання, що соціальні проблеми можна вирішити за допомогою певних зусиль і позитивної поведінки.

Не називайте дітей сором'язливими

Якщо ваші діти сором’язливі від природи або відчувають себе невпевнено у присутності інших людей, намагайтесь не називати їх так і не примушуйте їх долати сором'язливість. Якщо дитина відчуває соціальну тривожність, проявіть емпатію й застосуйте підхід, орієнтований на вирішення проблем.

Не називайте дитину сором'язливою. Замість цього визнайте її почуття і скажіть, що вона здатна подолати свої страхи. Наприклад, «Іноді тобі потрібен якийсь час, щоб освоїтись у новій ситуації. Пам'ятаєш, як у день народження Борі ти тримав мене за руку майже весь вечір? Але до кінця святкового вечора ти зміг від душі повеселитись з іншими дітьми».

Учіть дитину ефективних стратегій подолання сором'язливості. Загальне правило полягає в тому, щоби приймати нервозність, що іноді проявляється, як частину нормального життя, до якої схильні більшість людей, переконати себе, що з тобою в будь-якому випадку все гаразд, зосередитись на інших, а не на собі. Наприклад, нагадайте дитині, що вона не обов'язково повинна бути цікавою для інших дітей, головне, щоб вони були їй цікаві. Порадьте їй ставити запитання іншим дітям, уважно вислуховувати їхні відповіді. Подумайте разом з дитиною, як вона може справлятись із ситуацією, яка змушує її нервувати.

Ще одна причина, щоб не називати дітей сором'язливими, полягає в тому, що ваші слова можуть мати силу навіювання. Ви можете називати дитину сором'язливою, а вона насправді просто інтроверт із «спокійним» темпераментом. Але «завдяки» вашому ярлику вона почне відчувати напруженість і занепокоєння в соціальних ситуаціях, а також реальне почуття сором'язливості, яке часто є лише підкріпленою звичкою.

Надайте дитині безліч можливостей для прояву себе у групі

Діти вчаться навичок комунікабельності в першу чергу в батьків, а потім у значній мірі у своїх однолітків. Чим більше в дитини можливостей для взаємодії з іншими людьми, тим краще.

Це означає, що необхідно підтримувати й заохочувати дружні стосунки дитини, навіть якщо це має на увазі, що ви станете татом-водієм або вам доведеться під час ігор дитини розважати зовсім незнайомих вам дітей та їх батьків.

Також діти дізнаються про важливі навички, просто граючи з вами. Дослідження показують, що діти, чиї батьки часто грають з ними, мають більш розвинені навички спілкування та краще взаємодіють з однолітками. Особливо корисно грати з дитиною на її рівні, дотримуючись її вказівок, як одноліток.

Діти отримують користь від такого виду гри з кількох причин. За допомогою гри з батьками діти можуть набути багато навичок, зазвичай властивих соціально розвиненим дошкільнятам, описаних раніше. Крім того, коли батьки чуйно реагують на дитячі ідеї з приводу ігор, діти переповнюються почуттям власної вартісності, що вони ефективні партнери у грі, і, таким чином, у них виникає бажання грати зі своїми однолітками. Нарешті, веселі ігри батьків з дітьми можуть вселити останнім позитивне ставлення до інших дітей і примусити їх з нетерпінням чекати можливості пограти з людьми за межами сім'ї.

Існують різні заняття для розвитку навичок спілкування дітей шкільного віку й підлітків, які, як правило, є забавними й захоплюючими іграми, наприклад, шаради.

Розслабтесь

Усе вищесказане призначене для того, щоб діти засвоювали позитивні навички комунікабельності так, як роблять більшість з нас, – просто просуваючись методом спроб і помилок. Не переймайтесь й не намагайтеся занадто втручатись, якщо немає серйозних ознак соціального неблагополуччя (наприклад, якщо вихователь/учитель вашого малюка каже про його проблеми з дисципліною). Більшість дітей іноді нечуйні (або навіть недобрі) чи соціально невмілі.

джерело: https://childdevelop.com.ua