Природа зневажливого ставлення

Дорослі очікують поваги від своїх дітей – поваги своїх почуттів, свого дому, свого авторитету. І суспільство очікує того самого. Фраза «Дітей треба бачити, а не чути» виходить з поширеної думки, що діти повинні бути поступливими, тихими і робити так, як кажуть їм батьки. Проте будь-яка людина, яка знаходилась у товаристві дитини більше години, знає, що це не так. І все ж, як нам примирити наші очікування поваги до себе з бажанням дитини випробувати межі нашого терпіння у прагненні до власної незалежності? Як далеко можна дозволити їй зайти?

Існує кілька причин такої зневажливої поведінки дитини. По-перше, вона може просто не розуміти, що дійсно виражає свою неповагу у ставленні до батьків. Наприклад, якщо дитина піддає сумніву рішення батьків, дорослими це розцінюється як грубість, але для дитини це просто спосіб задоволення своїх потреб. При цьому дитина розмірковує приблизно таким чином: «Я хочу піти в гості до мого друга. Мама сказала: «Ні». Я хочу з'ясувати, чи існує найменша можливість змінити її думку, адже я дуже хочу побачитися з ним. Тож я ставлю питання, я сперечаюсь, я роблю все, що в моїх силах, щоб вона тільки сказала «Так».

Дитина діє під впливом моменту, орієнтуючись на те, чого хоче, не звертаючи уваги на свою поведінку, не бачить, що вона зухвала і призводить лише до погіршення ситуації. Коли діти відчувають гнів чи розчарування, їм важко самостверджуватись або самовиражатись прийнятним чином. Адреналін зашкалює, очі округлюються, голос підвищується, ноги тупотять і двері ляскають. Ви коли-небудь казали дитині: «Зараз же припини, тобі ж гірше буде!»?

Деякі діти відчувають труднощі при управлінні стресом і своїми емоціями. Коли їх обмежують у чому-небудь або кажуть їм «ні», вони просто не можуть зупинитись і перетинають межу. Додайте до цього підлітковий вік та активність гормонів, і ви отримаєте потенціал миттєвого сплеску емоцій і роздратування.

Зрештою, у наші дні на дітей впливають і популярні телевізійні серіали про життя різних сімей. Діти постійно спостерігають неповагу й зухвалість медіа-персонажів у ставленні до своїх батьків. Справді, більшість телевізійних шоу чітко дають зрозуміти, що діти, як правило, розумніше, ніж батьки!

Реакція на нешанобливе ставлення та поведінку

Більшість батьків час від часу стикаються із м'якою й помірною формою зневажливого ставлення своїх дітей. Як найбільш ефективно реагувати на таку поведінку?

Вирішіть, на яку саме поведінку дитини треба звертати увагу, реагувати, коригувати її. Більшість дітей принаймні кілька разів у житті проявляли помірно зневажливу поведінку, наприклад, закочували очі у відповідь на слова батьків. Зазвичай це відбувається, коли ви відвертаєтесь, а часом і до того моменту, коли діти раптово починають розуміти: «Ой, мама все ще стоїть переді мною!». Таку поведінку ви можете спокійно «дозволити» і зосередитись на вирішенні більш значущих проблем прояву неповаги (наприклад, криків, образ, грюкання дверима, вигуків «Я тебе ненавиджу»). Іноді підліткам важко приховувати своє незадоволення, але, якщо бути чесними до кінця, хіба нам самим не важко це робити? З іншого боку, якщо ваша дочка закочує очі кожного разу, коли ви відвертаєтесь, ви можете вирішити, що з вас вистачить, пора обговорити таку поведінку. Реагувати на той чи інший прояв неповаги – це особиста справа батьків, але більшість з них згодні, що необхідно все-таки розставити відповідні пріоритети.

Не беріть на себе відповідальність за зневажливе ставлення вашої дитини. Одна із причин, чому грубість дитини в такій мірі засмучує нас, полягає в тому, що ми часто думаємо, що її зухвалість – це результат нашого виховання. Якщо ви сидите за святковим столом з родичами і ваш син випалює на вашу адресу щось грубе або нетактовне, крім гніву це може викликати відчуття ганьби: «Що про мене подумають інші люди, якщо моя дитина так поводиться?». Як би важко це не було, пам'ятайте: поведінка дитини є відображенням її самої, а не вас.

Поясніть дитині, що таке неповага. Порозмовляйте з дитиною про те, яка поведінка шаноблива, а яка ні. Ми часто очікуємо від дітей розуміння питання без відповідних пояснень. Маленькі діти міркують конкретними категоріями. Ви повинні казати їм: «Коли ти кричиш на мене, то показуєш свою неповагу». Не думайте, що як тільки дитина досягає підліткового віку, до неї приходить розуміння впливу її поведінки на інших людей. Іноді це важко навіть нам, батькам. Часто тон голосу або просто спосіб висловлювання можуть звучати, як «поза». Знову ж таки, вирішіть, чи варто такі прояви допускати, вибачати, чи все-таки треба звернути на них свою увагу.

Поінформуйте дитину, яка форма її поведінки потенційно здатна призвести до негативних наслідків: «Якщо ти ще раз підвищиш голос на мене, не буде жодних друзів у вихідні». Якщо ви хочете приборкати легкі прояви неповаги, намагайтеся, щоб наслідки були реалістичними й нетривалими. Треба, щоби покарання відповідало прояву негативної поведінки. Варто продемонструвати дитині: якщо вона ставиться до інших людей нешанобливо, таке ж ставлення отримає у відповідь.

Навчіть дитину альтернативних навичок вирішення проблем. Якщо ваша дитина висловлює своє розчарування або гнів нешанобливо чи неналежним чином, порозмовляйте з нею про різні прийнятні способи самовираження. Ви можете разом з дитиною обіграти різні ситуації. Нехай вона грає роль батька/матері, а ви – її роль. Надайте їй список слів, які вона може використовувати, щоб дати вам сигнал про своє розчарування або засмучення. У житті їй доведеться висловлювати свої емоції й почуття не тільки вам, а й іншим людям, таким як друзі і вчителі, а потім керівникам і коханій людині. Корисно також замислюватися над питанням: «Як я вчу дитину ставитися до сторонніх? Чи є я для неї прикладом шанобливого ставлення?». Але, у кінцевому результаті, пам'ятайте про те, що безпосередньо на самій дитині лежить відповідальність за управління власними емоціями й поведінкою за допомогою навичок та інструментів, які ви їй дали.

Забезпечте позитивне заохочення. Звертайте увагу на моменти, коли ваша дитина поводиться шанобливо у ставленні до вас та інших людей, і скажіть їй, що схвалюєте таку поведінку: «Знаєш, мені так сподобалось, як ми сьогодні поговорили з тобою. Я сподіваюся, що ми будемо спілкуватись так часто». Навіть якщо дитина була шанобливою тільки мить, відзначте таку поведінку й дайте це зрозуміти. Вам треба підкріплювати поведінку, яку ви хочете виховати в дитини. Акцентування уваги лише на неприйнятній поведінці не допоможе досягти поставленої виховної мети – навчити дитину поводитися шанобливо у ставленні до батьків та оточуючих людей.