Як батькам пережити кризу трьох років і зберегти здоровий глузд?
07:00, 09.11.2025

Межі криз досить умовні, бо вони відбуваються раніше чи пізніше на півроку. Тобто пік кризи трьох років цілком буває у два з половиною або три з половиною роки, а початися чи закінчитися вона може ще раніше/пізніше.
Загалом поняттям «криза» окреслюють особистісні зміни, які переживає людина під час переходу між різними життєвими етапами.
Пам’ятайте, що після кожної кризи дитина ставатиме більш слухняною та дорослою. Тож за погіршенням поведінки завжди очікуйте покращення.
Кризи бувають у кожної дитини, просто у когось вони проявляються яскравіше, а в інших минають майже непомітно. Запобігти кризі неможливо, бо це природний процес дорослішання. Але наскільки адекватно ви переживете цей непростий період залежить саме від поведінки батьків, які допомагають дитині прийняти новий стан.
Єдина дієва методика — знайти баланс. Небажану поведінку не слід ані заохочувати, ані намагатися протидіяти й карати. Іноді істерику краще перечекати, але потім поговорити з тоддлером. Поясніть, що вас засмучує, коли дитина робить щось небажане. Навчіть її перемикатися, намагайтеся запобігти конфлікту.
На момент істерики — краще навчитися абстрагуватися. Не трясіть дитину, не кричить самі. Не звертайте уваги на коментарі оточуючих, якщо хтось став свідком емоційного вибуху у малюка. Пам’ятайте, що істерика, яка не має спрямування і не знаходить реакції вичерпується набагато швидше.
Якщо в малюка проявляється агресія, навчіться перетворювати її на конструктив. Існують спеціальні ігри, які розслаблюють дитину, допомагають виплеснути емоцію. Вам потрібно працювати й над собою.
Криза свідчить про дорослішання. Звикайте до того, що дитина — окрема особистість, яка хоче самостійно приймати рішення, має власні бажання. Конструктивні вимоги потрібно задовольнити. Давайте щодня більше права вибору! Наприклад, запропонуйте обрати між стравами на обід, побудувати ваш маршрут прогулянки, питайте, яку річ малюк хоче одягнути.
З суцільним «Ні» впоратися складніше. Але можна трохи хитрувати: змоделюйте висловлення так, щоб дитина зробила навпаки. Скажіть, щоб вона не мила руки до обіду або не збиралася на прогулянку. Такий прийом спрацьовує не кожного разу, та чому б не спробувати. Деякі діти настільки люблять протестувати, що готові робити навіть неприємні для себе речі, аби це було наперекір дорослому.
Незважаючи на маніпулювання, складні ситуації, зберігайте межі батьківського авторитету. Істерика розпалиться сильніше, якщо ви її підтримуєте. Деякі діти чудово усвідомлюють, як працює маніпуляція сльозами та незручним положенням у публічному місці. Тому батькам потрібно втриматися, щоб не припиняти маніпуляцію будь-якою ціною.
Головне — зберегти контроль над ситуацією, навіть якщо ви на межі. Діти бувають жорстокими, але це наслідки кризи. Навіть якщо малюк кричить, що не любить вас, ви погана мама, не піддавайтеся емоціям.
Пам’ятайте, що ви дієте в інтересах дитини. Ці слова говорить малюк, який не знає як самоствердитися, як пережити становлення. Можливо, це спроба грати вашими емоціями, щоб отримати бажане.
Психологи радять заохочувати бажану поведінку та стимулювати інтерес дитини до пізнання. Саме зараз можна залучати її до «дорослих» справ: попросити подати молоко з прилавку, понести легку сумку, допомогти у прибиранні або приготуванні обіду. Так ви підтримуєте самостійність дитини адекватними способами.
Також не менш важливо навчити базовим навичкам самообслуговування: одягатися, прибирати іграшки. Інколи це складно, бо дитина витратить більше часу, ніж ви це зробите самі. Але це необхідний пункт для подолання кризи.
Чому крик і фізична сила ніколи не працюють?
Нерідко батьки зриваються на крик, бо відчувають власне безсилля. Спроба докричатися до маленької дитини марна. В будь-якому віці психологічний і фізичний вплив не дають конструктивного результату.
Зриватися — це нормально, особливо якщо ситуація виходить за межі. Але з часом крик та сила стають недієвими подразниками. Малюк, з яким спілкуються весь час на підвищених тонах, перестає звертати на це увагу. Це дуже небезпечно, бо тоді не можна перемкнути його в небезпечних ситуаціях. Зробіть так, щоб дитина зрозуміла: якщо мама кричить, то вона налякана — слід зупинитися й чекати.
Застосування фізичної сили заборонено. Батьки, які вважають тілесні покарання припустимими, наносять не тільки фізичну, а й психологічну травму особистості. Якщо в 3-4 роки завдяки цьому вони мають дуже слухняних і «зручних» дітей, то в майбутньому з них виростають підлітки й дорослі, які не здатні приймати рішення, залякані, з комплексами та відсутністю волевиявлення.
Всі прояви переходять у крайнощі й інколи не зрозумілі самому тоддлеру. Зважайте, що дитина шукає себе, тому переживає ще більш складний період, аніж ви. Тому намагайтеся зрозуміти причини, а не позбавитися від зовнішніх проявів.
Загалом поняттям «криза» окреслюють особистісні зміни, які переживає людина під час переходу між різними життєвими етапами.
Пам’ятайте, що після кожної кризи дитина ставатиме більш слухняною та дорослою. Тож за погіршенням поведінки завжди очікуйте покращення.
Кризи бувають у кожної дитини, просто у когось вони проявляються яскравіше, а в інших минають майже непомітно. Запобігти кризі неможливо, бо це природний процес дорослішання. Але наскільки адекватно ви переживете цей непростий період залежить саме від поведінки батьків, які допомагають дитині прийняти новий стан.
Єдина дієва методика — знайти баланс. Небажану поведінку не слід ані заохочувати, ані намагатися протидіяти й карати. Іноді істерику краще перечекати, але потім поговорити з тоддлером. Поясніть, що вас засмучує, коли дитина робить щось небажане. Навчіть її перемикатися, намагайтеся запобігти конфлікту.
На момент істерики — краще навчитися абстрагуватися. Не трясіть дитину, не кричить самі. Не звертайте уваги на коментарі оточуючих, якщо хтось став свідком емоційного вибуху у малюка. Пам’ятайте, що істерика, яка не має спрямування і не знаходить реакції вичерпується набагато швидше.
Якщо в малюка проявляється агресія, навчіться перетворювати її на конструктив. Існують спеціальні ігри, які розслаблюють дитину, допомагають виплеснути емоцію. Вам потрібно працювати й над собою.
Криза свідчить про дорослішання. Звикайте до того, що дитина — окрема особистість, яка хоче самостійно приймати рішення, має власні бажання. Конструктивні вимоги потрібно задовольнити. Давайте щодня більше права вибору! Наприклад, запропонуйте обрати між стравами на обід, побудувати ваш маршрут прогулянки, питайте, яку річ малюк хоче одягнути.
З суцільним «Ні» впоратися складніше. Але можна трохи хитрувати: змоделюйте висловлення так, щоб дитина зробила навпаки. Скажіть, щоб вона не мила руки до обіду або не збиралася на прогулянку. Такий прийом спрацьовує не кожного разу, та чому б не спробувати. Деякі діти настільки люблять протестувати, що готові робити навіть неприємні для себе речі, аби це було наперекір дорослому.
Незважаючи на маніпулювання, складні ситуації, зберігайте межі батьківського авторитету. Істерика розпалиться сильніше, якщо ви її підтримуєте. Деякі діти чудово усвідомлюють, як працює маніпуляція сльозами та незручним положенням у публічному місці. Тому батькам потрібно втриматися, щоб не припиняти маніпуляцію будь-якою ціною.
Головне — зберегти контроль над ситуацією, навіть якщо ви на межі. Діти бувають жорстокими, але це наслідки кризи. Навіть якщо малюк кричить, що не любить вас, ви погана мама, не піддавайтеся емоціям.
Пам’ятайте, що ви дієте в інтересах дитини. Ці слова говорить малюк, який не знає як самоствердитися, як пережити становлення. Можливо, це спроба грати вашими емоціями, щоб отримати бажане.
Психологи радять заохочувати бажану поведінку та стимулювати інтерес дитини до пізнання. Саме зараз можна залучати її до «дорослих» справ: попросити подати молоко з прилавку, понести легку сумку, допомогти у прибиранні або приготуванні обіду. Так ви підтримуєте самостійність дитини адекватними способами.
Також не менш важливо навчити базовим навичкам самообслуговування: одягатися, прибирати іграшки. Інколи це складно, бо дитина витратить більше часу, ніж ви це зробите самі. Але це необхідний пункт для подолання кризи.
Чому крик і фізична сила ніколи не працюють?
Нерідко батьки зриваються на крик, бо відчувають власне безсилля. Спроба докричатися до маленької дитини марна. В будь-якому віці психологічний і фізичний вплив не дають конструктивного результату.
Зриватися — це нормально, особливо якщо ситуація виходить за межі. Але з часом крик та сила стають недієвими подразниками. Малюк, з яким спілкуються весь час на підвищених тонах, перестає звертати на це увагу. Це дуже небезпечно, бо тоді не можна перемкнути його в небезпечних ситуаціях. Зробіть так, щоб дитина зрозуміла: якщо мама кричить, то вона налякана — слід зупинитися й чекати.
Застосування фізичної сили заборонено. Батьки, які вважають тілесні покарання припустимими, наносять не тільки фізичну, а й психологічну травму особистості. Якщо в 3-4 роки завдяки цьому вони мають дуже слухняних і «зручних» дітей, то в майбутньому з них виростають підлітки й дорослі, які не здатні приймати рішення, залякані, з комплексами та відсутністю волевиявлення.
Всі прояви переходять у крайнощі й інколи не зрозумілі самому тоддлеру. Зважайте, що дитина шукає себе, тому переживає ще більш складний період, аніж ви. Тому намагайтеся зрозуміти причини, а не позбавитися від зовнішніх проявів.
Теги:
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter.