Батьківство – це значна відповідальність за безліч побутових питань. І часом за буденними клопотами просто не вистачає сил думати ще й про те, як якісь слова чи фрази може сприйняти психіка дитини. Вони вириваються мимоволі, автоматично, і нібито “нічого такого”. Але вплив на майбутнє малечі можуть мати значно більший, ніж брудний одяг, соплі чи картопля фрі замість супу.

Приховані батьківські послання – це той зміст, який дитина зчитує у фразах та поведінці мами чи тата. Їх сприйняття має значний вплив на формування особистості, адже відсутність власного досвіду в малечі робить батьків ключовими фігурами в побудові своєї системи цінностей.

Розповсюджені приховані батьківські послання:

- Не живи.
- Не будь здоровим.
- Не відчувай.
- Не думай.
- Будь дорослим.
- Не будь собою.
- Не прив’язуйся.
- Не вимагай уваги.
- Ти нічого не вмієш.
- Будь бездоганним.

Звісно, ніхто не промовляє такі фрази напряму, вони є результатом сприйняття вербальних та невербальних сигналів. Всі ці послання дитина починає несвідомо зчитувати ще маленькою. Вона не має досвіду у світі, тож спочатку в усьому покладається на батьків, лише поступово будує власну незалежність.

Втома часто підкидає необачні слова: “Як ти мене дістав”, “Коли ти припиниш створювати проблеми”, “Чому ти не така, як інші діти”. Хочеться відмахнутися від дитини, віддалитися від подразника. І чим частіше трапляються сценарії відповідної поведінки, тим їх сприйняття дитиною стає вагомішим. Вони засідають у голові, запускають процес батьківського програмування. Пропоную на прикладах подивитися, як це працює.

“Не будь здоровим”

Для психіки дитини важливо отримувати увагу, мати контакт з мамою та татом. Але якщо вона має їх лише в період проблем (захворіла, капризує, посварилась чи влаштувала бійку), а решту часу всім не до неї, то малеча почне несвідомо створювати відповідні умови. Як результат – постійні хвороби та конфлікти, щоб мама з татом мали законну причину бути поруч.

“Не роби, ти нічого не вмієш”

Це батьківське послання знайоме всім, кого в дитинстві постійно поправляли та критикували, у всіх діях фокусувались саме на недоліках. Не виключено, що сварили за найменші помилки. Як результат, психіка дитини формує зв’язку, що всі її дії приречені на провал, тож не варто взагалі нічого робити, щоб не засмутити батьків.

“Не будь собою”

Батьки намалювали собі ідеальний образ дитини, а всі реальні якості або просто пропускають повз увагу, або навіть сварять за невідповідність. Сюди ж “хотіли хлопчика, а народилась дівчинка” чи навпаки. Також це батьківське послання формується, коли замість того, щоб розібратися у стосунках з партнером чи дідусем/бабусею, на прояви схожих з ними якостей в дитині кривлять губи й несхвально коментують. А син чи донька не може припинити бути схожою на родичів, це генетика. І поступово починає маскувати спільні риси, ховатись за образом.

“Будь дорослим, не будь дитиною”

Таке негативне батьківське програмування властиве сім’ям, де мама й тато самі схильні до дитячої поведінки. І в сімейній системі для малечі залишається лише доросла позиція, адже батьки зайняті емоційними гойдалками та власними проблемами.

“Не рости”

Таке батьківське послання найбільш розповсюджене у двох варіантах. По-перше, коли дорослішання сприймається як загроза безпеці майбутнього дитини. Часто проявляється щодо дівчат, особливо у підлітковому віці. По-друге, коли батьки настільки захоплюються своєю роллю, що втрачають себе як особистість. А отже дорослішання малюка стає проблемою, бо руйнує їх світ. Проявляється фразами “Ще мала”, “Коли виростеш, тоді й вибиратимеш”. Дитина починає боятися приймати власні рішення, їй складно добиватися свого в соціумі, має страх проявляти справжні емоції та наполягати на своєму.

“Не будь близьким, не прив’язуйся”

Дитина не вписується в життя батьків, на неї не вистачає емоційного ресурсу. У фокусі їх уваги робота та особисті переживання. Прагнуть уникнути додаткової емоційної близькості, очікують покори. Можуть використовувати щодо дитини фізичну силу, обманювати, бути грубими. Кожен контакт з такою мамою чи татом викликає розчарування та неприємні емоції. У дитини виникає захисна реакція: щоб не було боляче, краще взагалі триматися на відстані. І поступово така стратегія стає властивою й іншим особистим стосункам.

“Не відчувай!”

Одне з дуже розповсюджених негативних батьківських послань. Почуття дитини сприймаються як ускладнення, і простіше заборонити їх, ніж розбиратися. “Тобі не жарко, не вигадуй”, “дівчата так себе не поводять”, “хлопчики не плачуть”, “доки не доїси, не підеш з-за столу” – ось такими фразами нерідко звучить це послання. Батьки дають зрозуміти, що краще знають, що дитина відчуває, а її думка – не важлива. Всі внутрішні відчуття піддаються сумніву. Як результат – формується думка, що “відчувати небезпечно”. У майбутньому людина не довіряє своїм відчуттям, погано розуміє тіло, не вміє розрізнити чужі емоції, через що часто потрапляє у неприємні ситуації.