Розгляньмо ситуацію на прикладі. Батьки п’ятирічного хлопчика були надзвичайно вражені, коли у вихідні дні він почав плакати та вимагати відвести його до няні. Син казав, що йому нецікаво з батьками, хоча постійно отримував дорогі сучасні іграшки, а всі вихідні та свята вони проводили у ігрових залах, кафе чи кінотеатрах. Матуся хлопчика довго не могла зрозуміти причину скандалів сина, адже вона палко його любила та дарувала подарунки. Ситуація стала зрозумілою після звернення до сімейного психолога. Батьки проводили на роботі по 12 годин на добу цілий тиждень, майже не бачили сина, тому намагалися компенсувати свою відсутність дорогими речами. А у вихідні дні проявляли любов тим, що водили сина до розважальних центрів, уважаючи, що чудово проводять час. Та виявилося, що дитині потрібно зовсім не це. З нянею хлопчик клеїв моделі кораблів, грав у настільні ігри, разом з нею виконував завдання з англійської мови, навіть грав у футбол. Вони завжди знаходили спільну мову через відкритість няні до спілкування. Звісно, в будні батьки не могли робити все це. Але у вихідні ніхто не заважав їм поцікавитися життям сина. Замість того, щоб вести його до торгівельного центру, можна було б залишитися вдома і разом обговорити його улюблених супергероїв, улаштувати сімейний пікнік зі грою у м’яч (а взимку зіграти у сніжки).
Саме під час простих спільних занять удома, у сімейному колі, дитина починає розуміти, що таке взаємна турбота, любов, родина. Гратися хай навіть з картонною коробкою, але разом з мамою — значно цінніше, ніж найдорожча іграшка та відсутність батьків.
Висновок простий: батьківська любов не вимірюється сумою, витраченою на подарунки чи розваги. Не можна замінювати подарунками прояви любові до дитини.
