Чи може ремінь навчити дитину розуму?
08:00, 07.01.2023
– Від биття більшість дітей слухняними не стає. Навпаки, діти стають впертішими і неслухняними, агресивнішими. Спрацьовує велика сила людської психіки – здатність адаптуватися до будь-яких умов. Дитина звикає до того, що її б’ють, це стає звичним. Багато хто говорить про це: «Я був дуже неслухняним і впертим, тому мене били».
А насправді було не так: били, тому був дуже неслухняним і впертим. Сильна особистість увесь час намагатиметься обійти залякування, чужі заборони, прагнутиме помірятися силою. Іншій стороні для стримування доведеться застосовувати все більше насильства. А якщо виховання ременем подіяло і дитина стала слухняною, то шкода і її, і її батьків. Слово «забитий» точно характеризує стан такої дитини, – пояснює Світлана Миколаївна.
Але що ж робити бідній матері, яка витратила стільки сил на прибирання, а дитина всі її старання звела нанівець? Та нічого. Поставитися до цього, як до стихійного явища. Якщо йде дощ – нічого ж не вдієш. Дитина і повний порядок – речі несумісні. У психологів є такий жарт: є три речі, які ніколи не можуть існувати одночасно – порядок, малі діти і психічно здорова мама. Природою не передбачено, щоб діти нікуди не лізли, нічого не випробували, а сиділи тихо та нерухомо. Здорова доросла людина це розуміє і терпляче ставиться до дитячих витівок.
Але в будь-якому випадку висловити дитині свої емоції варто. Не верещати, але показати своє невдоволення – мімікою, тоном голосу. Приходить певний час, у дитини дозрівають певні функції мозку й формуються певні навички, до порядку в тому числі (звісно, якщо цю навичку виховувати на власному прикладі). Чистити зуби чи прибирати за собою люди привчаються, незалежно від того, б’ють їх чи ні. Дитину формують не батьківські накази, а їхні власні стимули. Більше того, за нормою поведінки батьківським наказам нормальні здорові діти мають опиратися. Так вони створюють щит своєї особистості. Інакше їхнє «Я» взагалі не сформується.
Тобто, дитяча впертість – це обов’язковий і дуже важливий етап дорослішання особистості. Це не означає, що дитині потрібно дозволити стати маленьким царем усього світу, як того прагне його незріле его. Цьому маленькому «царю» потрібно увесь час давати зрозуміти (зверніть увагу: давати зрозуміти, а не насаджувати силоміць!), що, крім нього, є й інші люди, що, крім його волі, є й чужа. Дитину необхідно весь час направляти в потрібне русло. Але не плутайте фізичне покарання і примус. Виховання – це суцільний примус. Від цього нікуди не дінешся. Дитина не хоче одягатися, лікуватися, вчитися, хоче їсти не суп, а варення… Але ж ніхто й не казав, що буде легко. Вашим батькам, напевно, теж було непросто.
А насправді було не так: били, тому був дуже неслухняним і впертим. Сильна особистість увесь час намагатиметься обійти залякування, чужі заборони, прагнутиме помірятися силою. Іншій стороні для стримування доведеться застосовувати все більше насильства. А якщо виховання ременем подіяло і дитина стала слухняною, то шкода і її, і її батьків. Слово «забитий» точно характеризує стан такої дитини, – пояснює Світлана Миколаївна.
Але що ж робити бідній матері, яка витратила стільки сил на прибирання, а дитина всі її старання звела нанівець? Та нічого. Поставитися до цього, як до стихійного явища. Якщо йде дощ – нічого ж не вдієш. Дитина і повний порядок – речі несумісні. У психологів є такий жарт: є три речі, які ніколи не можуть існувати одночасно – порядок, малі діти і психічно здорова мама. Природою не передбачено, щоб діти нікуди не лізли, нічого не випробували, а сиділи тихо та нерухомо. Здорова доросла людина це розуміє і терпляче ставиться до дитячих витівок.
Але в будь-якому випадку висловити дитині свої емоції варто. Не верещати, але показати своє невдоволення – мімікою, тоном голосу. Приходить певний час, у дитини дозрівають певні функції мозку й формуються певні навички, до порядку в тому числі (звісно, якщо цю навичку виховувати на власному прикладі). Чистити зуби чи прибирати за собою люди привчаються, незалежно від того, б’ють їх чи ні. Дитину формують не батьківські накази, а їхні власні стимули. Більше того, за нормою поведінки батьківським наказам нормальні здорові діти мають опиратися. Так вони створюють щит своєї особистості. Інакше їхнє «Я» взагалі не сформується.
Тобто, дитяча впертість – це обов’язковий і дуже важливий етап дорослішання особистості. Це не означає, що дитині потрібно дозволити стати маленьким царем усього світу, як того прагне його незріле его. Цьому маленькому «царю» потрібно увесь час давати зрозуміти (зверніть увагу: давати зрозуміти, а не насаджувати силоміць!), що, крім нього, є й інші люди, що, крім його волі, є й чужа. Дитину необхідно весь час направляти в потрібне русло. Але не плутайте фізичне покарання і примус. Виховання – це суцільний примус. Від цього нікуди не дінешся. Дитина не хоче одягатися, лікуватися, вчитися, хоче їсти не суп, а варення… Але ж ніхто й не казав, що буде легко. Вашим батькам, напевно, теж було непросто.
Теги:
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter.