Діти зазвичай дізнаються, що переступили межу, з реакції інших людей. Тут на думку спадає картина подорожі в іншу країну, де існує багато суворих правил про те, що можна робити, а що не можна, і ми можемо дізнатися про те, що зробили неправильно, тільки тоді, коли бачимо відповідну реакцію – як це страшно. При цьому нам дуже хотілось би сподіватися, що в місцевих мешканців вистачить співчуття до відсутності в нас попередніх знань про їхню культуру, і вони вважатимуть нашу незграбність браком обізнаності, а не проявом неповаги, грубості чи нетактовності.

Діти дізнаються про співпереживання (емпатію) в основному через прямий досвід того милосердя та співчуття, які вони відчувають на собі, й намагаються зрозуміти, як це допомагає їм покращити своє самопочуття. У результаті це приводить їх до розуміння того, що емпатія дійсно допомагає людям почувати себе краще.

Діти рідко відгукуються на прохання подумати про те, як їхні дії негативно вплинули на іншу людину, якщо самі не відчувають тепла й турботи про свої почуття в даному конкретному випробуванні життя. Коли вони емоційно збуджені, то ще не можуть задіяти префронтальну кору, адже саме вона відповідає за емпатію, співчуття до інших людей і вирішення проблем. Вони ще не можуть брати до уваги чужі почуття та співпереживати. Їхні найчастіше формальні вибачення можуть бути просто спробою покінчити з дуже неприємним почуттям у зв'язку з тим, що вони потрапили у скрутне становище, та хвилюваннями через несхвалення батьків.

Але якщо під час установлення обмежень ми підтримуємо теплі стосунки з дитиною і, як і раніше, проявляємо до неї любов і турботу, це зберігає її почуття власної гідності й допомагає набагато легше вчитись на своїх помилках.

«Я засмутилась, коли ти накричав на мене і вдарив, я не можу дозволити тобі робити це (зробіть паузу й опануйте себе). Але я дійсно люблю тебе і стурбована тим, що ти такий сердитий та ображений». Погладьте дитину з турботою, любов'ю і співпереживанням до почуттів, які призвели до такої поведінки.

Або «Я не люблю, коли ти штовхаєш мене, щоби привернути мою увагу (кажіть це зі спокійною серйозною щирістю, але без презирства чи злоби в голосі, зробіть паузу і тримайте контроль над емоціями). Але я розумію, що ти потребуєш моєї уваги, і знаю, як важко буває чекати». Потім виберіть кращий варіант, наприклад: «Ти можеш сказати: «Мамо, будь ласка, дай мені відповідь» і потім визнайте «Я знаю, як тобі неприємно, коли ти не можеш привернути мою увагу».

Обмін почуттями – корисний зворотний зв'язок для дитини, особливо тоді, коли вона поводиться неналежним чином. При цьому важливо враховувати, що малюку набагато простіше прийняти зворотну реакцію або встановлене вами обмеження тоді, коли його почуттям приділяється рівноцінна увага, а також, коли ви переконуєте його, що знаєте й пам'ятайте про те, що він ще тільки вчиться.

Коли діти ще маленькі, треба часто казати їм «Це не так страшно, це дрібниці», підтверджуючи свої слова жестами рук і пальців. Це допомагає їм зберегти позитивну самооцінку та спокійно сприймати те, що сталось і дало вам привід установити обмеження. Нехай діти завжди знають, що ви в однаковій мірі й рівно настільки ж турбуєтеся про їхні почуття при виникненні будь-якої проблеми, великої чи маленької, як і про почуття інших людей чи про поламану річ, чи про родича, який уважає себе ображеним.

Незначне коригування поведінки й обмеження здаються дітям величезною доганою, при цьому їм дуже важливо, щоб ви були чуйними до їхніх емоцій і запевняли їх у тому, що все добре. Для багатьох батьків це непросто, тому що практично всі ми виросли з безумовним переконанням, що коли дитина робить щось неправильно, їй треба неодмінно розповісти про це в недвозначних висловах, до того ж цілком природно (на нашу думку), що в такий момент, принаймні, на певний час, дитина втрачає своє право на отримання співчуття й турботи про свої почуття.

Давайте допоможемо нашим дітям учитись на своїх помилках і хвилюваннях, включаючи ті, що пов'язані з порушеннями меж дозволеного щодо інших людей. Важливо робити це з турботою, теплом і добротою, не хмурячи брови, не вказуючи пальцем і не підвищуючи тон голосу. Жоден з нас не хотів би відчувати таку зневагу й опинитись у подібній ситуації на місці дитини.

Ви цілком можете дати зрозуміти малюку, що проблема досить серйозна, і демонструвати йому вашу щирість, не стаючи при цьому жорстким. І навіть проявляючи серйозну зворотну реакцію або встановлюючи обмеження, завжди є спосіб дати дитині відчуття заспокоєння й турботи. Для цього потрібні лише кілька слів і жестів, наприклад, можна лагідно погладити малюка по плечу, опуститись на рівень його зросту і сказати кілька добрих, сповнених підтримки, а не зневажливих слів.

Діти відчувають величезне полегшення, коли бачать, як посмішка повертається на наші обличчя, коли ми переконуємо їх, що турбуємося про їхні почуття, а також коли м'яко доторкаємось до них, що дає їм неймовірно потужне відчуття безпеки й тепла.