«Є діти, які розпещені і тікають з дому, щоб показати характер і домогтися свого, — говорить Ірина Салтиковська, координаторка пошуково-рятувальної групи «Лиза Алерт» в матеріалі сайту МЕЛ.

Буває, тікають діти, які ростуть в атмосфері гіперопіки — і тоді всі дуже дивуються: ми його так любимо, у нього і няня, і мама, і бабуся, а він втік. Іноді дитина тікає з жаги пригод, в пошуку нових відчуттів, нарешті, щоб просто помотати батькам нерви і за щось помститися. Але основні причини інші: недовіра до батьків, непорозуміння в родині, страх покарання. Великий відсоток «бігунків» — діти з неблагополучних сімей, але це може статися і в найзвичайнішій благополучній сім'ї».

Сучасні діти часто тікають досить рано — починаючи з 10-12 років. Один з основних мотивів — непорозуміння в сім'ї.

І якщо дитина, зіштовхнувшись з неправотою дорослого в школі, не знаходить підтримки у своїх батьків, тому що для них вчитель завжди правий, для неї це може стати причиною для втечі.

Діти тікають, коли бояться покарання. Якщо дитину сильно лають вдома за зіпсовані або втрачені речі, то вона може втекти, через те, що розбила телефон. І в цьому випадку висновки треба робити батькам, а не дитині. Але вони цього часто не роблять, і тоді ми отримуємо втікача-рецидивіста.

Діти часто тікають, якщо їх лають за погані оцінки. «Усім хочеться, щоб дитина була круглим відмінником, але не у всіх виходить. Чому, замість того щоб допомогти дитині підтягнути ті предмети, де у неї проблеми, або визнати її нездатність до тих чи інших дисциплін, її залякують до такої міри, що вона йде з дому, отримавши двійку?»

Ще одна причина для дітей такого віку — неприйняття вдома їх друзів, дівчат чи хлопців або рання «доросла» поведінка, до якої батьки не готові.

Ірина згадує такий випадок зі своєї практики: хлопчик 15 років почав зустрічатися з 14-річною дівчинкою з іншого району, проводжав її ввечері додому, але вона часто спізнювалася, батьки її лаяли, і вона зібралася піти з дому. Хлопчик подзвонив мамі і сказав: «Я люблю Дашу, але її лають за мене, можна вона буде жити у нас?» Мама запитала: «Ти очманів?» Тоді хлопчик зібрав речі і пішов зі своєї Дашею.

Це сигнал, що пора перестати сприймати дитину як свою власність і що треба почати дивитися на неї як на дорослого. У цьому віці діти часто вчаться відстоювати любов, дружбу, вчаться жити, бути вірними своїм друзям і коханим, вони роблять це з юнацьким максималізмом, але ці прояви слід поважати».

Що робити, якщо дитина втекла
Головна проблема, що дитина швидко змінює настрій, але повернутися до батьків стає страшно. Бо точно буде покарання. І це лише загострює проблему, – коментує психологиня Антоніна Радченко в матеріалі для сайту kolo.news.

У цей час, батьки відчувають і переживають багато всього – від страху до відчаю, від молитви до агресії, від безсилля до паніки, – розповідає психологиня. – Додається ще й оцінка оточуючих: ніби що то за батьки. Але втечі дітей мають не лише неблагополучні або педагогічно незрілі батьки. Тут треба правильно підтримати.

Перше, що треба зробити в ситуації, якщо пропала дитина, — звертатися в поліцію, писати заяву, пам'ятати, що у вас зобов'язані її прийняти. Поліція, сусіди і родичі люблять говорити: нічого страшного, погуляє і прийде. Так, таке часто буває, але краще починати шукати відразу, тому що місто сповнене небезпек.

До розмови з поліцією і пошукачами треба підготувати список місць, цікавих дитині, згадати її захоплення, друзів, оцінити пропажу речей і грошей, згадати, у що вона була одягнена, знайти найсвіжішу фотографію, бажано в тому одязі, в якому вона пішла, постаратися домогтися деталізації дзвінків і повідомлень по мобільному телефону.

Іноді родичі самі роблять і розклеюють їх по району, де пропала дитина. Те ж саме може зробити поліція.

Як уникнути втечі
«Батькам необхідно час від часу говорити зі своїми дітьми, про межі спілкування у родині. Попереджати, що ні оцінки в школі, ні інші, можливо помилкові, вчинки, ніколи не дадуть приводу менше любити їх дитину», – говорить психологиня.

Не варто також вважати дитячі проблеми дрібними і маловажливими. «Добре бути в курсі того, чим дитина живе, які у неї інтереси, чи зареєстрована вона у соцмережах, і в яких групах там перебуває. Але, коли я питаю батьків про те, що їх дитина робить в інтернеті, часто чую у відповідь: Не знаю, не розумію, я ніде не зареєстрована, це все пустощі, мені нецікаво», — розповідає Ірина Салтиковська.

Як поводити себе після повернення
Коли дитина опиняється вдома після втечі, від першої реакції батьків залежить те, чи доведеться знову поліції і пошуковикам виїжджати на пошук цієї ж дитини.

Дитячий психолог Анастасія Кузнєцова визнає, що перша природна реакція батьків, коли дитину повернули, — бажання її вбити на місці. «І я як психолог можу сказати правильні слова: не треба кричати, ображати, — каже Анастасія. — Але я вважаю, що батьки не повинні відмовляти собі у вияві власних емоцій, інша справа, що це має бути опосередковано. Найрозумніша реакція, на мій погляд, така: «Вибач мене за те, що ти зараз почуєш, але я не можу цього не сказати». І далі вже говорити те, що ви думаєте про її вчинок».

Просто прийняти назад з радістю, не сказавши про свої переживання, теж не варіант: дитині слід знати про турботу батьків

Реакція на повернення дитини повинна бути адекватна причині втечі. Якщо вона демонстративно пішла з дому, щоб показати батькам, що вони більше не мають на неї впливу, спробувала перехопити владу, то батьки, звичайно, повинні їй показати, у кого влада все-таки залишається. А якщо це був конфлікт або нещасна любов, то це зовсім інша ситуація й інша батьківська реакція. «Якщо він побоявся прийти додому, тому що його не атестували з математики, а у батьків щодо його математики завищені очікування, звичайно, перше, що він повинен почути вдома по поверненні «Неважливо, що в тебе там з математикою, ти можеш мені про це сказати», — говорить психологиня.