1. Підвищена увага

Уявіть картину: вся родина сидить за вечерею, обговорює скрипковий концерт Рахманінова, бабуся в'яже, тато навіть відволікся від дисертації, малюк робить в гречці доріжку і раптом голосно говорить: «Всіх мочити в сортирі, на!»

Тільки що ніхто не звертав на нього уваги, а тепер бабуся кидає спиці, дідусеві викликають швидку, тато схоплюється і носиться по квартирі як ракета з криком: «І це мій спадкоємець!», мама повертається і довго-довго дивиться на тебе в упор. Цікаво ж, правда? Ви знаєте більш легкий спосіб за дві секунди викликати такий чудовий ажіотаж?

Дитяча психологія говорить нам про те, що негативна увага — це теж увага.

Якщо тебе лають — це, напевно, не дуже здорово, але якщо тебе не помічають зовсім — ось це вже проблема.

Деякі американські психологи вважають, що звичайні батьки ігнорують 90% «хорошої» поведінки і «хороших» дитячих вчинків, замість цього ми зосереджуємося на промахах і помилках. Те, що маленька людина щось намагається роботи, ми вважаємо звичайною справою, нормою. А коли порвав з ранку книжечку і м'ячик — тут же кидаємо всі справи, щоб розібратися з проблемою.

Останнім часом батьки намагаються робити все по науці і зайвий раз не похвалять за малюнок, ні за самостійно пов'язані кінці фіранок. Слово «молодець» — визнано безглуздим, а давати грамотний зворотний зв'язок — клопітка справа. Але якщо частіше дивитися на дітей, посміхатися їм та коментувати успіхи («Люба! Ти вже дві години не порівнювала молодшого брата з комахами! Я це дуже ціную!»), можливо, у них не буде потреби відтворювати деякі сміливі слівця.

2. Нерозуміння норм

Інша небезпека підстерігає батьків, які хочуть хороших відносин з дітьми і десь щось чули про «безумовне прийняття». Вони спокійно ставляться до того, що малюк задер ноги на обідній стіл і криє всіх добірними епітетами з політичних дебатів. Взагалі-то, прийняття — слово, яке відноситься до дитини. Це дитину ми любимо і приймаємо, а грубощі, лайку і манеру ставити черевики дідусеві на голову — приймати вже не варто. Якщо те, що ви чуєте, вам не подобається, говоріть про це: «Я не стерплю такого тону в свою адресу», «У нас в квартирі ніхто не римує ім'я дядька Тараса з сантехнікою» — це нормальні фрази. Відстоюйте територію.

Розкажіть про те, що є якісь правила спілкування, і, якщо вони є, їх підтримують всі.

Дивною буде ситуація, в якій тато гримнув на маму, а коли молодший відтворив, всі страшно дивуються і тупотять ногами. Дорослі тут показують своїм прикладом, як потрібно доброзичливо спілкуватися з людьми.

Якщо дитя каже щось неймовірне, ви повинні бути впевнені, що воно в курсі, що взяло дурну манеру. Може, і ні. Може, його так у садку навчили. Прийшов у групу новий хлопчик і блиснув образним словом. А що воно значить — нікому не пояснив, і півгрупи вдома ввечері скаче по ліжку і наспівує куплети з «Червоної плісняви», а батьки стоять бліді.

Тут треба спокійно показати, що ці слова не прикрашають п'ятирічку, і ви краще зараз заспіваєте іншу пісеньку, теж смішну.

3. Внутрішні образи батьків

Часто дорослим здається, ніби дитина хоче образити їх спеціально, і вона ось тут точно нас страшно принизила, бо сказала, що у тата «мордочка весела». Виховані з установкою «мати — це святе», авторитет батька непорушний, ми дико сердимося, відшукавши будь-який натяк на неповагу. Але повага — не вроджена річ.

У нашій взаємодії дорослий — ведучий, дитина — та, кого ведуть.

Дорослий встановлює межі, веде себе так спокійно і впевнено, дає зрозуміти, що він головний, а дитина відповідає. Мама не повинна всякий раз ображатися і ляскати дверима, якщо їй здалося, що їй недостатньо низько вклонилися. Навчитися захищати свої інтереси, вміти сказати про них твердо, не посваритися при цьому з дитиною, відшукавши у неї низькі мотиви, — загалом, цього б непогано нам усім повчитися.

4. Проблеми з прихильністю

Часто тато з мамою б'ють на сполох, якщо дитина влетіла у підлітковий вік, по вуха загрузла в соцмережах, у спілкуванні з однолітками, а що там думають попередні покоління, її вже не дуже хвилює. Можна і огризнутися, особливо якщо тобі набридають навчанням або, що гірше загрожують відібрати смартфон. Канадський девелопменталіст Гордон Ньюфелд говорить на своїх лекціях, що панічне спілкування в мережі руйнує дитячу залежність від дорослого, адже саме дорослий повинен задовольнити потребу в прихильності. Така потреба дуже потужна, але ровесники з телефону з підозрілими смайликами цю потребу задовольнити не можуть. Вони самі досить беззахисні товариші, не цілком дозрілі для глибоких відносин.

Поки діти шукають поверхневого контакту з однокласниками, які виклали ролик з хом'яком на скейті, батьки ризикують почути в свою адресу образливе «Відвали!»

І ця проблема не вирішується радою з серії: «Вимкніть інтернет і сідайте з'ясовувати стосунки». Потрібна копітка робота по відновленню контакту між вами і дитиною. Цей психологічний зв'язок, грамотна ієрархія — те що потрібно для її дорослішання і благополуччя, хоча сама дитина може це заперечувати і говорити, що зараз їй потрібніше залайкати того хом'яка.

Відомий шлях відновити прихильність з дитиною — знайти можливість зосередитися один на одному. Найлегше це зробити там, куди не протягнули оптоволокно, у якому-небудь поході, наприклад. І хоча в лютому рада виглядає досить безглуздою, з чогось треба починати.

Відновивши трепетні відносини, ви помітите, що людині, яка важлива для вас, не так-то просто сказати: «Та йди ти!».

Ну і так, відповідальність за відносини з нестерпним прищавим хлопцем — лежить на нас, батьках.

5. Сигнал лиха

Так, в нормі рідних людей не обзивають «гопниками поганими». Але, може, дитина таким безглуздим способом як раз і дає зрозуміти, що у неї щось не в порядку. Поспостерігайте, поговоріть з нею, з вчителькою, розберіться, через що страждає людина. Раптом там глобальна катастрофа, а рідні не знають. Якщо ми допоможемо людині пережити стрес, то подаруємо їй боксерську грушу, поспівчуваємо і якось дамо зрозуміти, що ми не гопники. І, зрозуміло, нащадки нашого роду взагалі-то так себе не ведуть.