Якщо дитина обманює
11:00, 28.10.2019
Першу брехню не можна назвати обманом в чистому вигляді – дошкільнята просто озвучують фантазії, видаючи бажане за дійсне. Розбилася мамина улюблена чашка, тут же звучить: «Це не я». Дитина не хоче бути винною, а в голові у неї вже виник сценарій, де посуд цілий і неушкоджений стоїть на полиці. За допомогою нехитрого обману дитина прагне виправити ситуацію, оскільки насправді не хотіла нічого псувати. З віком брехня стає витонченішою, але психологи виділяють п’ять основних причин і пропонують ефективні способи боротьби з дитячою брехнею.
Дефіцит уваги
Приблизно до 4 років дитина здатна придумати жалісну історію, щоб на кілька хвилин стати потрібним і важливим для батьків. Невелике падіння трансформується в серйозну травму – і мама з татом тут же кидаються жаліти малюка.
Якщо діти отримують достатню кількість уваги, часу, спілкування і обіймів, потреба в цьому виді обману відпадає сама собою.
Бурхлива фантазія
Сама нешкідлива форма брехні, коли дитина приміряє на себе ролі подібно до справжнього актора. Діти уявляють себе лицарями або принцесами, розповідають про досконалі подвиги і красивих кімнатах в палаці.
Фантазії – частина розвитку і дорослішання людини, тому припиняти їх не потрібно. Слідкуйте, щоб реальність не витіснялася мріями. Підтримайте гру, акцентуючи увагу на індивідуальності малюка, щоб у нього не виникало бажання когось наслідувати.
Приховані емоції
Діти прекрасно “зчитують” інформацію з осіб дорослих і вчаться підлаштовуватися під конкретну ситуацію. Похмурі брови мами і невдоволення – сигнал для виправлення поведінки. Якщо змінити нічого не виходить, дитина починає брехати. Деяким дітям простіше давитися несмачною кашею, ніж засмутити турботливу маму, яка «весь ранок старалася, готувала і не бачить подяки».
Придушення емоцій – загроза для психічного здоров’я малюка. Давайте йому можливість переживати свої почуття і мати власну думку.
Страх перед покаранням
Одного разу познайомившись з ляпанцем або простоявши півгодини в кутку, дитина більше ніколи не зізнається у скоєному. Моментально вигадав історію про літаючого слона, який влетів у вікно, перевернув з гуркотом стілець і спішно ретирувався. І стоятиме на своєму, як партизан на допиті, в жаху представляючи наслідки щирого визнання.
Попросіть сказати правду, пообіцявши не лаятися, і обов’язково стримайте слово. Коли малюк зізнається, похваліть за сміливість і запропонуйте допомогти з прибиранням.
Поганий приклад
«Скажи сусідці, що мене немає вдома», – дитина знає, що ви просто не хочете з нею спілкуватися. «Давай не говорити мамі, що ти їв цукерки», – у малюка алергія, але бабуся вирішила побалувати онука. Такі дрібниці складаються в єдину картину під назвою «Брехня – це норма».
Нерозумно вимагати від дітей правдивості, якщо самі просите в чомусь схитрувати або когось обманюєте. Діти не розуміють, чому від них потрібна примірна поведінка, якщо дорослі обманюють на кожному кроці.
Діти відкрито і щиро спілкуються з батьками, коли в сім’ї панує повага і довіра. Вони з радістю звернуться за порадою і не стануть брехати, якщо після визнання не буде образ і приниження. Якщо ви ведете себе гідно і дотримуєтеся принципів чесності, дитині залишається тільки брати з вас приклад.
Дефіцит уваги
Приблизно до 4 років дитина здатна придумати жалісну історію, щоб на кілька хвилин стати потрібним і важливим для батьків. Невелике падіння трансформується в серйозну травму – і мама з татом тут же кидаються жаліти малюка.
Якщо діти отримують достатню кількість уваги, часу, спілкування і обіймів, потреба в цьому виді обману відпадає сама собою.
Бурхлива фантазія
Сама нешкідлива форма брехні, коли дитина приміряє на себе ролі подібно до справжнього актора. Діти уявляють себе лицарями або принцесами, розповідають про досконалі подвиги і красивих кімнатах в палаці.
Фантазії – частина розвитку і дорослішання людини, тому припиняти їх не потрібно. Слідкуйте, щоб реальність не витіснялася мріями. Підтримайте гру, акцентуючи увагу на індивідуальності малюка, щоб у нього не виникало бажання когось наслідувати.
Приховані емоції
Діти прекрасно “зчитують” інформацію з осіб дорослих і вчаться підлаштовуватися під конкретну ситуацію. Похмурі брови мами і невдоволення – сигнал для виправлення поведінки. Якщо змінити нічого не виходить, дитина починає брехати. Деяким дітям простіше давитися несмачною кашею, ніж засмутити турботливу маму, яка «весь ранок старалася, готувала і не бачить подяки».
Придушення емоцій – загроза для психічного здоров’я малюка. Давайте йому можливість переживати свої почуття і мати власну думку.
Страх перед покаранням
Одного разу познайомившись з ляпанцем або простоявши півгодини в кутку, дитина більше ніколи не зізнається у скоєному. Моментально вигадав історію про літаючого слона, який влетів у вікно, перевернув з гуркотом стілець і спішно ретирувався. І стоятиме на своєму, як партизан на допиті, в жаху представляючи наслідки щирого визнання.
Попросіть сказати правду, пообіцявши не лаятися, і обов’язково стримайте слово. Коли малюк зізнається, похваліть за сміливість і запропонуйте допомогти з прибиранням.
Поганий приклад
«Скажи сусідці, що мене немає вдома», – дитина знає, що ви просто не хочете з нею спілкуватися. «Давай не говорити мамі, що ти їв цукерки», – у малюка алергія, але бабуся вирішила побалувати онука. Такі дрібниці складаються в єдину картину під назвою «Брехня – це норма».
Нерозумно вимагати від дітей правдивості, якщо самі просите в чомусь схитрувати або когось обманюєте. Діти не розуміють, чому від них потрібна примірна поведінка, якщо дорослі обманюють на кожному кроці.
Діти відкрито і щиро спілкуються з батьками, коли в сім’ї панує повага і довіра. Вони з радістю звернуться за порадою і не стануть брехати, якщо після визнання не буде образ і приниження. Якщо ви ведете себе гідно і дотримуєтеся принципів чесності, дитині залишається тільки брати з вас приклад.
Теги:
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter.