Батьки знаходяться під щоденним тиском усіляких потреб своєї дитини: медичних, освітніх, емоційних, соціальних, її харчування тощо. Ступінь відповідальності за виховання малюка іноді неймовірно лякає. Прагнучи забезпечити його предметами першої необхідності, батьки можуть випускати з уваги більш глибокі питання мети й сенсу виховного процесу та й життя як такого.

Однак що виявиться для наших дітей найбільш важливим? Один зі способів оцінити подальший вплив наших зусиль – це розглянути ті моменти, які дорослі люди найбільш яскраво пам'ятають зі свого дитинства, а саме їхні дитячі стосунки з батьками. Зрозуміло, що ми пам'ятаємо незабутні події, такі, як поїздки Європою чи канікули на морському узбережжі. Але чи є вони тими моментами, які мають на нас дійсно істотний вплив?

Найбільш незабутні події дитинства відображають принципово важливі якості стосунків батьків і дітей. Ці стосунки розвиваються в часі, як результат звичайних взаємодій, що стають значущими в силу своєї буденності й повсякденності. Інколи екстраординарні події набувають доленосного характера. Найчастіше це відбувається тому, що вони просто досягають кульмінаційної точки або розкривають сенс (значення) менш драматичних взаємодій, з яких будується спільне життя.

Одна молода жінка з теплотою й ніжністю пригадувала відвідування футбольних і хокейних матчів зі своїм батьком – її спогади настільки яскраві та стійкі, що запах попкорну і трави й зараз, як і раніше, оживляє їх у всій повноті. Особливим і незабутнім таке спільне проведення часу стало тому, що воно було частиною тонкого зв'язку батька й доньки: «Це було моє й татове». Один молодий чоловік, пригадавши піші прогулянки зі своїм батьком, описав їх так: «Відчуття єднання, почуття спільності, і ніхто більше не хвилював нас і не був нам потрібен».

У світі конкуруючих зобов'язань можна легко забути про потреби дитини відчувати себе особливою. Але хіба може щось наповнити проведений разом час більшим сенсом, ніж той факт, що він був проведений саме разом? Інший молодий чоловік розповів про трепет, який пережив, коли йому, восьмирічному, тато дозволив разом з ним дивитись чемпіонат світу з футболу до пізньої ночі. Навіть при тому, що їхня улюблена команда програла, він пригадав цей досвід як надзвичайний, сказавши: «Я ніколи не відчував себе щасливіше, ніж у ту ніч». Це не була видатна гра або супер-результат, який міг би зробити подію такою важливою; це було сприйняття хлопчика, його відчуття такого бажаного, заповітного, безцінного зв'язку зі своїм батьком: «У результаті ми з татом усю ніч проспали на дивані з увімкненим телевізором».

Одна жінка розповіла, що з раннього дитинства її батько на кожний день народження купував їй янголятко, яке за виглядом приблизно відповідало її «новому» віку. Вона пояснила, наскільки значущим для неї був цей звичай: «Тому що це було чимось особливим між моїм татом і мною». Знаючи про те, що серія янголят повинна була закінчитись у її 18 рік, вона так і не змогла відкрити останню коробку й розповіла, що «…вона все ще стоїть запакована на моєму комоді». Іноді спільна діяльність може бути досить своєрідною, наприклад, як спільне будівництво будиночка на дереві, але часто вона є таким же звичайним, повсякденним явищем, як гра у м'яч, ласування морозивом або похід у кафе після уроку музики чи спортивних занять.

Ми можемо питати себе, як так відбувається, що «буденне» може перевершити екстраординарне за запам'ятанням і надзвичайною цінністю? Дитина розвиває довіру, коли вона дізнається, що на батька можна покластися. Саме відсутність «екстремальних» моментів відображає стійкість стосунків, на які можна розраховувати. Один молодий чоловік пригадав своє дорослішання: «Ми були завжди разом і у вихідні, й на природі, катаючись на ковзанах або просто щось споруджуючи з піску на пляжі». Це «завжди разом» лише підтверджує, що ціннісні стосунки – це ті стосунки, які є частиною звичайного, повсякденного життя.

Тривала дія такого спільного досвіду проведення часу з батьками стає яскравими спогадами і переходить у доросле життя. Одна студентка, навчаючись в університеті далеко від дому, пригадала, як вони разом з батьком заходили в кафе після відвідування кінотеатру. Для неї це й донині є найціннішим спогадом дитинства.

Ми пам'ятаємо важкі часи так само добре, як і щасливі. Адже не всі спогади про дитинство відображають радісні, романтичні й ідеальні події. Багато з них ілюструють те, як ми архівуємо негативні епізоди, такі, як утрата роботи, нещасні випадки, хвороби та смерть. Але навіть у період найбільш важких і страшних випробувань батьки мають можливість обдаровувати свою дитину вічними цінностями: запевнити у своїй любові, мудро оцінити те, що є по-справжньому цінним, показати зразок гідної поведінки під час подолання важкої ситуації або висловити розуміння, що страждання може мати глибокий сенс, коли ти переносиш його заради щастя близьких і коханих людей.

Одна молода жінка розповіла, як жахливо було дізнатися, що в батька діагностували невиліковну хворобу. Вона багато думала про те, як боротьба її тата з хворобою згуртувала всю сім'ю й у підсумку зробила її тією людиною, якою вона є сьогодні: «Це змусило мене цінувати кожний день мого життя, це показало мені й моїй родині, що важливо ніколи не здаватись і вірити в те, що ви здатні зробити неможливе... Це показало мені, наскільки сильною я можу бути».

Ми пам'ятаємо щастя й радість позитивних моментів і переживання важких періодів життя, які подолали разом з нашими батьками. Деякі з найбільш пам'ятних і незабутніх вражень пов'язані з часами, коли вони нас підбадьорювали, заспокоювали та давали поради. Мами й тата нерідко по-різному висловлюють свою підтримку. У той час як мама може заспокоїти дитину за допомогою обіймів або улюбленої страви, батькову підтримку ми часто пригадуємо як прагматичний підхід до ситуації, завдяки якому її можна прийняти й рухатись далі.

Один молодий чоловік пригадав, що, коли його виключили зі шкільної футбольної команди, його охопили розпач і зневіра. Але батько переконав його спробувати повернутись у команду наступного року, і в результаті він дізнався набагато більше, ніж просто про те, як покращити свої спортивні досягнення: «Це багато чого навчило мене в житті, а ще – не здаватись, ідучи до своєї мрії... Я збагнув головне: необхідно продовжувати працювати і працювати над собою навіть після поразки».

Розмірковуючи над тим , як її батько впорався з втратою, одна жінка сказала: «Ця подія змусила мене усвідомити, що деякі речі можуть відбутися без попередження. Це змусило мене замислитися про моє життя, переглянути багато чого в ньому й зрозуміти, що потрібно робити те, що може зробити мене щасливою вже зараз, тому що в будь-який момент усе може змінитись».

Потрапивши в надзвичайну ситуацію й отримавши медичну допомогу, одна людина розповіла, що саме дякуючи батьковій підтримці та пораді змогла піднятись на ноги і знову відчути бажання жити. Батько сказав їй: «Ми прокидаємося, щоби побачити, що приготував для нас цей день! Ось чому ми щоранку встаємо!».

У той час як спогади можуть варіювати від комічних до гнітючих, у центрі нашої пам'яті, де зосереджені найбільш значущі й дорогі події, знаходяться ті, які наочно ілюструють, як стосунки з батьками здатні виростити в нас відчуття мети й сенсу життя.

Розмірковуючи над тим надпотужним враженням, яке справила на нього смерть батька, один молодий чоловік сказав: «Коли в мене справи не йдуть або стає зовсім кепсько, мені допомагає думка про те, що у своєму житті я вже зміг пережити значно важчі часи. І саме це стає для мене поштовхом жити повним життям, щоб моя сім'я пишалася мною, адже в нас одне прізвище... Це дає мені відчуття приналежності до родини».

Цілком можливо, що ваші діти добре знають, що їх люблять, навіть якщо ви не кажете їм про це. Також ваші діти можуть знати, що ви пишаєтесь ними, навіть якщо ви ніколи не розповідаєте їм про свої почуття. Але якщо ви скажете: «Я люблю тебе» та «Я пишаюсь тобою», ці слова знайдуть місце серед найсильніших і найбільш значущих спогадів ваших дітей.