Завантаження. Будь ласка зачекайте...

Cиндром хронічної неуспішності у школярів: що це таке?


11:00, 30.08.2018
Психологічний синдром хронічної неуспішності складається в кінці дошкільного або в молодшому шкільному віці. Міжособистісна ситуація розвитку при цьому синдромі характеризується розбіжністю між очікуваннями дорослих і досягненнями дитини. Ризик його виникнення з'являється тоді, коли починаються систематичні заняття, результати яких не влаштовують батьків і/або педагога. Як правило, в молодшому і середньому дошкільному віці дорослі не виявляють підвищеного інтересу до того, наскільки успішно дитина справляється з тими чи іншими завданнями. Ставлення до нього, оцінка його як "хорошого" або "поганого" визначається зовсім іншими критеріями - тим, чи добре вона себе веде, чи слухається батьків і виховательку.

2244_1-den-rnarodzennja-v-vintazhnomy-stile-z-aeroplanom-1-2.jpg (135.59 Kb)


В період підготовки до навчання в школі або трохи пізніше, на початку шкільного навчання, ставлення дорослих до успіхів і невдач змінюється. "Хорошою" виявляється, перш за все, та дитина, яка багато знає, успішно навчається, з легкістю вирішує завдання. До труднощів і невдач, майже неминучих на початку шкільного навчання, батьки часто ставляться різко негативно. Діти, які потребують корекційної допомоги (у зв'язку з сенсорним дефектом або затримкою психічного розвитку), нерідко виявляються в аналогічній ситуації вже в трирічному віці. Той же ефект можливий і при завищених очікуваннях батьків, стурбованих досягненнями з раннього дитинства, початківців вчити її читати і писати в три роки і незадоволених недостатньо швидкими успіхами.

Реакція соціального оточення специфічна при хронічнiй неуспішності - це постійна негативна оцінка, зауваження, невдоволення батьків і педагога. В результаті у дитини виникає і підтримується високий рівень тривоги. В неї падає впевненість у собі, знижується самооцінка. Позиція молодшого школяра з хронічною неуспешностью - це уявлення про себе, як про безнадійно поганого учня. Такі основні особливості психологічного профілю при цьому синдромі.

Природничі слідства високого рівня тривоги - це непродуктивна витрата часу на несуттєві деталі, відволікання від роботи на міркування про те, "як буде погано, якщо в мене знову нічого не вийде, якщо я знову отримаю двійку", відмова від завдань, які вже заздалегідь здаються дуже важкими. Постійне побоювання зробити помилку відволікає увагу дитини від сенсу виконуваних нею завдань; вона фіксується на випадкових дрібницях, випускаючи з уваги головне. Побоювання змушують її багато разів перевіряти свою роботу, що призводить до додаткової невиправданої трати часу і сил. Неволодіння ефективними способами перевірки робить цю роботу, до того ж, безглуздою, тому що вона все одно не допомагає знайти і виправити помилку. Прагнення зробити роботу якомога краще (перфекціонізм) в підсумку лише погіршує справу. Низька результативність (неминучий наслідок постійного стану тривоги) - це центральна особливість діяльності при хронічній неуспішності.

Так складається порочне коло: тривога, порушуючи діяльність, веде до неуспiху, негативних оцінок з боку оточуючих. Неуспіх породжує тривогу, сприяючи закріпленню невдач. Чим далі, тим важче стає розірвати це коло, тому неуспішність і стає хронічною. Чим більш відповідальну роботу виконує дитина, тим більше вона хвилюється. Якщо рівень тривоги і без того підвищений, то його додаткове підвищення (хвилювання) ще більше знижує результати роботи. Через це відповідальні контрольні й екзаменаційні роботи виконуються не краще, а гірше повсякденних завдань. Виникає залежність, що дивує багатьох батьків і педагогів: у разі підвищення мотивації знижуються досягнення.

Окрім підвищеної тривоги, існує ще одна умова, без якої хронічна неуспішність не виникає. Це досить високий ступінь соціалізованості, установка на ретельність, слухняність, некритичне виконання вимог дорослих. Якщо такої установки немає, то більш-менш байдужа невідповідність досягнень очікуванням дорослих. Звичайно, і в такої дитини може підвищуватися рівень тривоги, але з інших причин. Про наявність установки на ретельність часто говорять самі батьки, розповідаючи, як довго вона сидить за уроками (хоча при цьому може постійно відволікатися від виконуваних завдань). У психологічному обстеженні виявляється підкреслена спрямованість на точне виконання вимог перевіряючого, а також прагнення до відходу від незвичних і неоднозначно визначених завдань, які оцінюються, як особливо важкі.

Первинні причини, що призводять в остаточному підсумку до хронічної неуспішності, можуть бути різними. Найбільш поширеною передумовою служить недостатня підготовленість до школи, яка веде до утруднень з перших днів навчання. Так, наприклад, недорозвинення дрібної моторики (вміння управляти тонкими рухами пальців і кисті руки) відразу викликає невдачі під час навчання письма. Несформованість довільної уваги призводить до труднощів в організації всієї роботи на уроці; дитина не запам'ятовує, пропускає повз вуха завдання і вказівки вчителя.

Нерідко причиною перших невдач стає порушення навченості (затримка психічного розвитку), невідповідність застосовуваних методів навчання можливостей дитини. У подальшому на цій основі складається хронічна неуспішність, і, навіть якщо затримка вже компенсована, навчальні досягнення не підвищуються: тепер вони підтримуються підвищеним рівнем тривоги. При особливо глибокiй затримці психічного розвитку, і тим більше при розумовiй відсталості, синдром хронічної неуспішності не виникає: в цих випадках у дитини знижена критичність, і вона просто не помічає власних невдач і відставання від інших дітей.

В деяких випадках слабкою ланкою, що запускає порочне коло, виявляються завищені очікування батьків. Нормальні, середні шкільні успіхи дитини, яку вважали вундеркіндом, сприймаються батьками (а значить, і нею самою) як невдачі. Реальні досягнення не помічають чи не оцінюються досить високо. В результаті починає працювати механізм, що приводить до зростання тривожності і, внаслідок цього, до реальної неуспішності. Можливий варіант, коли підвищений рівень тривоги спочатку формується не через шкільнi невдачi, а під впливом сімейних конфліктів або неправильного стилю виховання. Викликана цим загальна невпевненість у собі, схильність панічно реагувати на будь-які труднощі переносяться пізніше і на шкільне життя. Далі складається вже описаний синдром хронічної неуспішності, і навіть при нормалізації сімейних відносин тривожність не зникає: тепер вона підтримується шкільною неуспішністю.

Незалежно від вихідної причини, розвиток по типу хронічної неуспішності протікає приблизно однаково. В кінцевому результаті у всіх випадках спостерігається поєднання низьких досягнень, різко підвищеної тривожності, невпевненості в собі і низької оцінки дитини оточуючими (батьками, вчителями). Всі ці порушення оборотні, але, поки вони не подолані, успіхи в навчанні, зрозуміло, продовжують знижуватися. Часто батьки, намагаючись подолати виниклі труднощі, влаштовують щоденні додаткові заняття. Це підвищує астенизацию і, отже, посилює загальне неблагополуччя ситуації, ще більше гальмує розвиток.

Для психолога найважливішим показником, що свідчить про наявність хронічної неуспішності, служить тривожна дезорганізація діяльності (тобто порушення планування і самоконтролю, викликані підвищеним рівнем тривоги). Тривожну дезорганізацію слід відрізняти від вихідної несформованості організації дій. Одним з характерних показників того, що дезорганізація викликана саме підвищенням тривоги, є погіршення результатів при підвищенні мотивації. На тривожний розпад діяльності (на відміну від початково низького рівня її організації) вказують численні симптоми тривоги, спостережувані в поведінці.

Якщо тривога висока, але виражені порушення організації діяльності відсутні, то можна говорити лише про загрозу виникнення хронічної неуспішності, про те, що дитина знаходиться в зоні підвищеного ризику, а не про сформований психологічний синдром. Хронічна неуспішність - невротизуючий психологічний синдром. В ході його розвитку до первинної психологічної симптоматиці дуже часто приєднується невротична: тики, нав'язливі рухи і думки, енурез, порушення сну і т. п. Іноді (але не завжди) поява невротичної симптоматики парадоксальним чином сприяє подоланню вихідного синдрому. Батьки, стурбовані хворобою, перестають приділяти таку велику увагу, як раніше, її шкільним невдач. Це зміна реакції соціального оточення розмикає порочне коло, підтримувавше хронічну неуспішність. З категорії "невстигаючих" дитина потрапляє в категорію "хворих".

Іншим частим наслідком тривало розвиваючої хронічної неуспішності є падіння навчальної мотивації, поява негативного ставлення до школи й навчання. В цьому випадку первісна висока соціалізованість до кінця молодшого шкільного віку може змінитися асоціальною установкою. В багатьох дітей постійний неуспіх з часом призводить до появи песимістичного підходу до дійсності і до розвитку депресивного стану. Ознаки депресії характерні для хронічної неуспішності, що давно розпочалася. Як правило, вони з'являються до кінця початкової школи і знаменують собою формування нового психологічного синдрому - тотального регресу.

Теги:
Джерело

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter. Система Orphus




Імя:
E-Mail:
Коментар
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылки Картинка Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Вставка спойлера | Вставка email
Введіть код: *
captcha