Дитяча агресія може виражатися в бійці з кулаками і криками, однак це ще не все. Дитина, яка піддається такому стану, може просто бути неслухняною, робити все наперекір батькам, спеціально розкидати іграшки, тоді, коли йому кажуть їх прибрати, ламати і топтати їх і так далі.
Але найгірше те, що поводячись таким чином, дитина починає потрапляти в неприємні ситуації не тільки в колі сім'ї, але і в садку, а потім і в школі. Звичайно, якщо вчасно не будуть зроблені правильні дії з боку батьків.

Більше того, якщо ніхто не вкаже йому правильного шляху розвитку, він може звикнути до того, що все, що йому потрібно, можна домогтися силою. Не дивно, що ставши трохи старшим, він не забуде, що можна вдарити і отримати (хоча це він може почати робити і в ті самі 2 рочки). А це вже звернеться більш серйозними проблемами в майбутньому.

Немає єдиної причини, яка викликає дитячу агресію, але у неї завжди є своє джерело. Розглянемо кожен з них по порядку.

Перший і найчастіший — це повторення поведінки батьків. Справа в тому, що багато дорослих помічають тільки погану поведінку своїх дітей, але при цьому абсолютно не аналізують свої вчинки. Наприклад, розсердившись, мати сама може накричати на рідних або голосно грюкнути дверима.

Дитина, яка у віці 2-3 років є дуже сприйнятливою, розуміє, що так і треба робити, коли злишся. Тобто сам по собі він начебто не поганий, але просто намагається бути таким же, як і дорослі, які його оточують. Тому, перше, на що потрібно звернути увагу читачам «жіночі примхи»- це на те, як ви самі себе ведете і що робите в тій чи іншій ситуації.

Друге, що часто викликає агресію у дітей — це звичайна втома. Маленька дитина ще не вміє розрізняти всі почуття та емоції, часом просто не знає, як їх можна виразити, а тому втомившись, починає нудьгувати або робити капості.

Сюди ж варто віднести роздратованість, страх, почуття тривоги. Малята дуже чуйні, а тому одразу ж реагують на все, що відбувається в будинку. Якщо обстановка в ньому раптом змінюється і стає прямо-таки напруженою (наприклад, дорослі посварилися), він починає розряджати її самостійно, але тільки тими методами, які йому відомі.

Хоча бувають випадки, коли батьки запевняють, що вдома нічого подібного немає і дитину вони ніби як «правильно» виховували, а він ні з того, ні з сього раптом став дуже активним, та й взагалі задиристим. Тут можна навести ще кілька причин такої поведінки.

Можливо, його недавно віддали в садок, де йому ще належить до всього адаптуватися і навчитися проявляти себе в колективі. Або, може бути, добросерді бабусі й дідусі попросту розбалували маленького командира, якому варто тільки закричати, як йому відразу ж дають, все, що йому було потрібно, аби він помовчав.

Якщо ви помітили у свого малюка подібні ознаки, не потрібно вважати їх «не страшними» і тими, що «пройдуть з віком». Вони ніколи не проходять безслідно і завжди відкладають свій слід на психіці дитини. Потім, коли він виросте, він почне зриватися вже на друзях, батьках і на сім'ї, в кінці кінців. Це виллється в те, що він буде вважати таку поведінку нормою, а тому фізичне покарання своїх власних дітей він вже не буде вважати чимось забороненим чи недопустимим.

Мабуть, найголовніша умова в боротьбі з агресією — це її повне виключення з життя малюка. Природно, ми не можемо передбачити всі події, проте у міру можливостей, потрібно зробити так, щоб дитина більше не стикався з такими прикладами. Скажімо, перестати бити його по попі (а це робить більшість батьків), не кричати на нього і вчитися застосовувати абсолютно інші способи виховання.

Отже, перше. Замість того щоб в черговий раз взяти в руки ремінь, потрібно зібратися і підійти до дитини з наміром пояснити їй, що він зробив неправильно і чому. Можливо, вона просто ще не знає про те, що так робити не можна. Тому їй треба все розповісти в доступній для неї формі.
Наступний крок — це вибір більш щадного методу покарання, якщо так можна виразитися. Наприклад, відтепер при кожному поганому вчинку ви будете садити його на стільчик хвилин так на 5-10. Це змусить його посидіти трохи, заспокоїтися і обдумати свої дії. Однак тут є важлива умова: обраний метод необхідно повторювати регулярно при будь-якому непослуху, так дитина запам'ятає і зрозуміє, що якщо вона зробить щось не так, то замість гри буде сидіти на одному місці.

Запам'ятайте, що лаяти малюка через тривалий час або взагалі наступного дня після того, як він щось накоїв — це марна трата часу. Все треба робити вчасно, а ще краще відразу. Оскільки з часом він просто забуде, що ж він такого зробив, що мама знову незадоволена. Його світ зовсім не такий як наш і будь-які свої дії він сприймає по-іншому. Все здається великим і значущим, і серед усього цього до закінчення дня він може зовсім забути про те, що ж було вранці.

Вчіть малюка справлятися зі своїми гнівом іншими методами. Ніхто з нас не може бути застрахований від такого почуття як гнів і роздратування. Тримати їх в собі — теж не вихід. А тому вчіть свою дитину виражати емоції за допомогою слів. Наприклад, замість того, щоб вдарити дівчинку, яка відібрала у нього машинку, необхідно радити, щоб він просто сказав: «Маша, я сердитий на тебе, тому що ти забрала мою машинку» або щось в цьому роді. Навіть лікарі підтверджують, що словесне вираження негативних емоцій допомагає з ними справлятися без використання більш агресивних методів.

Розкидання іграшок теж можна віднести до дитячої агресії, особливо, якщо вони летять на підлогу через те, що дитина розлютилася. А тому це теж не бажано випускати з уваги і відразу ж вчити його збирати їх і прибирати на місце. Непогано навчити його такому почуттю як співчуття. Наприклад, впала іграшка, значить, треба йому сказати, що вона тепер плаче, адже їй боляче і треба її взяти на ручки (звичайно, метод підходить тільки для самих маленьких).

Ще одна важлива умова — не забувайте хвалити своїх дітей. Чомусь більшість з нас схильні помічати тільки погані вчинки наших діток, а в той час як вони роблять щось хороше, ми мовчимо, думаючи, що вони все самі розуміють. Ні, треба вміти висловлювати свою подяку, хвалити малюка, говорити йому, що він хороший і здатний на дуже багато чого. Таким чином, він почне думати про себе самого з хорошої точки зору, замість того, щоб вважати себе «поганим і неслухняним». Адже як у першому, так і в другому випадку він буде намагатися відповідати своїм характеристикам.

Як видно, дитяча агресія — це дуже непросте явище, яке не можна пускати на самоплив. Проаналізуйте ситуацію, що склалася, подумайте, чому ваша дитина почала так чинити, і знайдіть самий відповідний для вас метод виховання. Тільки пам'ятайте, що фізична розправа і крик — це доказ того, що ви, дорослий і розумний чоловік, не змогли впоратися з власними емоціями.

Ну, а якщо справи зовсім погані, ви абсолютно не можете впоратися зі своїм забіякою, тоді треба зізнатися, що без допомоги фахівця не обійтися. Бувають випадки, коли у дітей спостерігаються серйозні відхилення психіки, які потребують медичного втручання. У такому випадку спочатку йдіть до педіатра, а той вже порадить, що робити далі.