З моменту народження свого другого сина Джоанна знала, що один з двох синів є її улюбленцем. Жінка, яка мешкає у Кенті у Великій Британії, каже, що любить обох своїх дітей, але саме молодший син "чіпляє" її так, як первістку ніколи не вдавалося.

Коли Джоанна народила свого першого сина, через проблеми зі здоров'ям його в неї забрали. Вона не бачила його протягом 24 годин. Жінка вважає, що пропустила важливий етап формування зв'язку з малюком, і саме тому, коли в неї народилася друга дитина, вона почала надавати їй перевагу.

"Коротко описати наші стосунки можна так: щоби поговорити зі старшим, мені потрібно домовитися про зустріч", - каже Джоанна, повне ім'я якої ми не називаємо, щоби захистити її дітей.

"А молодшому я можу зателефонувати хоч о другій ночі, і він проїде кілометри, щоби зустрітися зі мною. Мій молодший - найгарніший хлопець на планеті. Він турботливий, щедрий, ввічливий і доброзичливий. Це та людина, яка допоможе будь-кому".

Джоанна каже, що боролася зі своїми почуттями роками, але потім вона прийняла це. "Я могла б написати книгу про те, чому я люблю одного більше, ніж другого, - каже вона. - Це було важко, але провини я не відчуваю".

На відміну від Джоанни, більшість батьків не говорять відверто про те, що хтось з їхніх дітей подобається їм більше. Улюблена дитина - одне з найбільших батьківських табу, але дослідження показують, що насправді фаворити є у більшості батьків.

Усвідомлення, що батьки люблять тебе менше, ніж брата чи сестру, може серйозно вплинути на формування особистості та призвести до запеклого суперництва між дітьми. А тому не дивно, що батьки, якщо й мають улюбленця, всіма силами це приховують.

Проте дослідження також показують, що більшість дітей не можуть сказати, хто насправді улюблена дитина їхніх батьків. Отже, справжня проблема полягає у тому, як ситуацію подають самі батьки.

"Улюблена дитина є не у всіх батьків, але у багатьох", - каже Джессіка Гріффін, доцент психіатрії та педіатрії Медичної школи Массачусетського університету в США.

"Дослідження свідчать про те, що мами зазвичай виявляють більшу прихильність до дітей, які мають схожі з ними цінності та які більш залучені у справи родини. Менш привабливими для жінок виглядають такі риси, як амбітність та кар'єризм".

Незалежно від причини, деякі дослідження показують, що багато батьків майже напевно мають фаворитів - визнають вони це чи ні. Одне дослідження навіть підрахувало, що 74% мам і 70% тат у Великій Британії надають перевагу комусь зі своїх дітей.

В іншому дослідженні лише 10% батьків зізналися, що мають улюблену дитину, тобто ця тема залишається глибоким табу для багатьох.

Дослідження також показують, що те, якій саме дитині батьки віддають перевагу, залежить від порядку народження. Згідно з тим же опитуванням YouGov, понад половина батьків обирала наймолодшого.

Серед батьків, які мають трьох дітей, 43% надавали перевагу наймолодшому, третина обирала середню дитину і лише 19% схилялися до первістка.

На думку клінічного психолога доктора Віджаєті Сінх, прихильність до наймолодшої дитини часто пов'язана з досвідом батьків. Вони вже мають більше практики у вихованні й краще уявляють, як сформувати дитинство свого нащадка та які риси передати найважливіше.

"Погані" батьки?

Попри те, що улюбленці серед дітей - поширене явище, багатьох батьків мучить почуття провини. Вони побоюються, що демонстрація переваги вплине на почуття власної гідності їхньої дитини. І це занепокоєння не зовсім безпідставне.

"Діти, які відчувають несправедливе ставлення до себе в родині, можуть вирости з глибоким відчуттям власної нікчемності", - каже Сінх.

"Вони можуть відчувати, що їх немає, за що любити, що вони не мають особливих рис та здатностей, за які їх любили б інші. Відчуття, що ти паршива вівця в сім'ї може призвести до страхів і невпевненості - такі діти часто намагаються догоджати іншим".

Утім, у більшості випадків хвилювання батьків є марними. Дані свідчать про те, що якщо фаворитизм є не надто екстремальним, діти зазвичай не страждають від того, що їх люблять трохи менше.

"Іноді батьки явно демонструють свою любов і прихильність, - каже Сінх. - Але коли батьки уважні та вдумливі та роблять усе можливе, щоби симпатія не була надто очевидною, діти не вважать себе негідними батьківської любові та підтримки".

"Хоча ви можете думати, що діти інстинктивно відчувають, чи є у їхніх батьків улюблена дитина і хто вона, дослідження показують інше", - каже дослідниця.

"Діти можуть припускати, що батьки більше люблять старшу дитину чи більш успішну чи ту, що завдає менше проблем. Тоді як насправді дорослі можуть керуватися геть іншими причинами. Вони можуть віддавати перевагу дитині, яка більше страждає, або дитині, яка більше схожа на них".

Гріффін стверджує, що це цілком нормально, що батьки почуваються ближчими до однієї дитини, ніж до іншої.

Гріффін виявила, що питання улюбленої дитини присутнє як у її професійному, так і в особистому житті. Троє її дітей постійно жартують про те, хто з них "улюблена" дитина.

Гріффін, однак, рекомендує й батькам, і дітям, які вважають, що ця проблема впливає на їхнє психічне здоров'я, звернутися до педіатра або психіатра. Дисбаланс можна усунути за допомогою простої тактики, яка демонструє турботу та увагу.

У більшості мам і тат є улюбленці - й це нормально.

"Бувають дні, коли ми віддаємо перевагу спілкуванню з однією дитиною, і на це є різні причини", - каже дослідниця.

"Важливо також пам'ятати, що мати улюблену дитину не означає, що інших своїх дітей ти любиш менше".