Як говорити з дітьми про війну?
08:00, 02.01.2023
В психології є поняття контейнерування: коли дитина не може впоратися зі своїми емоціями, батьки допомагають їй їх пережити. Тобто батьки використовують свій емоційний ресурс як «контейнер» для емоцій дитини: заспокоюють, вислуховують і пояснюють почуття. Під час війни батьки не можуть в такому ж обсязі прийняти переживання, біль своїх малюків, бо теж переповнені болем та стражданнями.
Коли мама переживає, плаче, вона стає для дитини ненадійним об'єктом прив’язаності. Тоді дитина сама припиняє їй розповідати про свої переживання. Вона може мовчати, бо бачить біль мами і боїться її навантажувати ще й своїми переживаннями. Будь-яка прихована травма рано чи пізно проявиться. Тому роль психолога в таких випадках — перейняти на себе цей біль та переживання.
Після пережитої травмуючої події у дитини через певний час можуть проявлятися наслідки. Наприклад, надмірні хвороби. Дитина може почати хворіти, батьки будуть лікувати нежить, можуть проявлятися симптоми астми, коліт, гастрит, розлад харчової поведінки тощо — усі ці хвороби лікують в комплексі з психологом.
Насправді ж психолог потрібен не лише постраждалій дитині, а й її батькам/опікунам. Адже в період переживання дитиною травми виникає потреба в особливому відношенні до виховання, щоб не завдати дитині ще більшої шкоди.
Не варто думати, що біль мине сам, що час лікує. Звертайтеся до спеціалістів вчасно.
Чим можуть нашкодити батьки дитині, яка пережила травмуючу подію?
Зараз усі і маленькі, і дорослі виснажені подіями сьогодення. Тому часто замість того, аби вислухати та підтримати дитину, дорослі можуть використовувати рентні установки по типу: «нам всі винні», або «ти ще маленький». Таку комунікацію слід замінити словами вдячності та зробити акцент на компетентності. У нашому таборі, наприклад, за програмою ми будуємо ланцюжок подяки. Кожен день завершується подякою. Це звичний ритуал. Ми дякуємо за те, що ми їмо яєчню, яку посмажив кухар. Дякуємо тій жінці, яка виростила курку, що потім знесла те яйце. Дякуємо чоловіку, який на комбайні збирав зерно, щоб ту курку годувати і в кінці дякуємо тому, хто придумав той комбайн.
Не можна забороняти дитині проявляти почуття, говорити їй: «будь справжнім чоловіком, не плач» і т.д. Не можна примушувати дитину, типу: «радій», тоді коли їй не радісно. Це формує відчуття неповноцінності у дитини. Також не доречним є підкріплення істерики батьками та надмірне заспокоєння. Кращим рішенням у таких випадках буде просто обійняти дитину, або дати дитині просто поплакати, це теж треба.
Чи доречно застосовувати покарання до дитини, яка постраждала під час війни?
Я проти покарання, бо це несправедливо по відношенню до дитини. Забрати гаджет — це несправедливо. Я раджу батькам застосовувати замість покарання, метод «санкцій». Вони справедливі і викликають у дітей менше супротиву, наприклад, з'їв чипси, які заборонені, тому тепер їси вівсяну кашу 3 дні, бо організму нанесений певний збиток, який потрібно компенсувати.
Як підготувати дитину до можливого стресу?
Перш ніж батькам говорити з дитиною про війну, їм слід самим попрацювати зі своєю тривогою. Але говорити з дітьми про те, що в Україні відбувається треба. Говорити лише правду, але через те, що може дитина зрозуміти. Тут все залежить від віку дитини. Саме батьки мають підготувати дитину до того, що може не бути світла, але при цьому пояснити, що в нас ліхтарик і павербанк. Тобто ми говоримо про обмеження, а далі говоримо про можливий вихід із ситуації.
Також батькам слід сфокусувати увагу на компетентності: домовитись, з дитиною, що вона має бути відповідальна, наприклад, за заряд павербанку і цього ж ліхтарика.Щодо звуків сирен повітряної тривоги — слід пояснити дитині, що це не загроза, а попередження про те, що ми маємо йти в безпечне місце. Дітям важливо також пояснити навіщо ми туди йдемо, що це безпечне місце, що нас захищають військові. І в таких обставинах теж давати дитині відповідальність, наприклад, щодо води, яку беремо з собою в укриття чи той таки павербанк і т.д.
Коли мама переживає, плаче, вона стає для дитини ненадійним об'єктом прив’язаності. Тоді дитина сама припиняє їй розповідати про свої переживання. Вона може мовчати, бо бачить біль мами і боїться її навантажувати ще й своїми переживаннями. Будь-яка прихована травма рано чи пізно проявиться. Тому роль психолога в таких випадках — перейняти на себе цей біль та переживання.
Після пережитої травмуючої події у дитини через певний час можуть проявлятися наслідки. Наприклад, надмірні хвороби. Дитина може почати хворіти, батьки будуть лікувати нежить, можуть проявлятися симптоми астми, коліт, гастрит, розлад харчової поведінки тощо — усі ці хвороби лікують в комплексі з психологом.
Насправді ж психолог потрібен не лише постраждалій дитині, а й її батькам/опікунам. Адже в період переживання дитиною травми виникає потреба в особливому відношенні до виховання, щоб не завдати дитині ще більшої шкоди.
Не варто думати, що біль мине сам, що час лікує. Звертайтеся до спеціалістів вчасно.
Чим можуть нашкодити батьки дитині, яка пережила травмуючу подію?
Зараз усі і маленькі, і дорослі виснажені подіями сьогодення. Тому часто замість того, аби вислухати та підтримати дитину, дорослі можуть використовувати рентні установки по типу: «нам всі винні», або «ти ще маленький». Таку комунікацію слід замінити словами вдячності та зробити акцент на компетентності. У нашому таборі, наприклад, за програмою ми будуємо ланцюжок подяки. Кожен день завершується подякою. Це звичний ритуал. Ми дякуємо за те, що ми їмо яєчню, яку посмажив кухар. Дякуємо тій жінці, яка виростила курку, що потім знесла те яйце. Дякуємо чоловіку, який на комбайні збирав зерно, щоб ту курку годувати і в кінці дякуємо тому, хто придумав той комбайн.
Не можна забороняти дитині проявляти почуття, говорити їй: «будь справжнім чоловіком, не плач» і т.д. Не можна примушувати дитину, типу: «радій», тоді коли їй не радісно. Це формує відчуття неповноцінності у дитини. Також не доречним є підкріплення істерики батьками та надмірне заспокоєння. Кращим рішенням у таких випадках буде просто обійняти дитину, або дати дитині просто поплакати, це теж треба.
Чи доречно застосовувати покарання до дитини, яка постраждала під час війни?
Я проти покарання, бо це несправедливо по відношенню до дитини. Забрати гаджет — це несправедливо. Я раджу батькам застосовувати замість покарання, метод «санкцій». Вони справедливі і викликають у дітей менше супротиву, наприклад, з'їв чипси, які заборонені, тому тепер їси вівсяну кашу 3 дні, бо організму нанесений певний збиток, який потрібно компенсувати.
Як підготувати дитину до можливого стресу?
Перш ніж батькам говорити з дитиною про війну, їм слід самим попрацювати зі своєю тривогою. Але говорити з дітьми про те, що в Україні відбувається треба. Говорити лише правду, але через те, що може дитина зрозуміти. Тут все залежить від віку дитини. Саме батьки мають підготувати дитину до того, що може не бути світла, але при цьому пояснити, що в нас ліхтарик і павербанк. Тобто ми говоримо про обмеження, а далі говоримо про можливий вихід із ситуації.
Також батькам слід сфокусувати увагу на компетентності: домовитись, з дитиною, що вона має бути відповідальна, наприклад, за заряд павербанку і цього ж ліхтарика.Щодо звуків сирен повітряної тривоги — слід пояснити дитині, що це не загроза, а попередження про те, що ми маємо йти в безпечне місце. Дітям важливо також пояснити навіщо ми туди йдемо, що це безпечне місце, що нас захищають військові. І в таких обставинах теж давати дитині відповідальність, наприклад, щодо води, яку беремо з собою в укриття чи той таки павербанк і т.д.
Теги:
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter.