Іноді ми, батьки, забуваємо, що у дитини ті ж смакові рецептори, що і у дорослих. Діти теж можуть насолоджуватися їжею! А це вже залежить від того, як ми їх з нею познайомимо.

Про перший прикорм написано багато статей і висловлено багато думок фахівців. Багато педіатрів рекомендують починати прикорм з овочевих і фруктових пюре. З ними не можна не погодитися. Пюре з кабачка, картоплі або банана практично не викликає алергій, добре засвоюється дитячим організмом.

Іноді лікарі радять починати вводити в прикорм безмолочні каші. Чого гріха таїти, може вони і насичують малюка, але каші без молока і цукру абсолютно позбавлені смаку (перевірено особисто)!

Прикорм ще називають їжею однієї ложки. Багато мам представляють, що вже з першого разу зможуть нагодувати малюка корисним і смачним. Яке ж їх розчарування, коли дитина випльовує їжу назад.

Головне завдання дитячого прикорму – ознайомити дитину з їжею, а не нагодувати від пуза. Навіть найменших важливо знайомити з різними смаками, консистенціями, запахами.

І ще один не менш значний момент – не нагодувати дитину чимось одним. Якщо малюкові до смаку банан, не варто вводити його в меню три рази на день. А якщо дитині не подобається ненависник усіх дітей світу брокколі, не виключайте його з раціону раз і назавжди. Пропонуйте малюкові їжу, що не сподобалася, кілька разів в різних варіаціях, наприклад, у вигляді пюре, в шматочках, з іншими овочами.

Самі того не підозрюючи, саме ми закладаємо основи гастрономічних уподобань своїх дітей з самого дитинства.

Французькі батьки садять навіть найменших за загальний стіл. Не важливо, що дитина буде їсти пюре. Загальна атмосфера прийому їжі запам’ятовується з раннього дитинства.

Французи, та й взагалі європейці, просто обожнюють говорити про їжу. Вони обговорюють, що у них було на вечерю вчора, що буде сьогодні, як їм смакував сир, яке враження залишилося від запечених овочів під соусом.

Європейці ставляться до прийомів їжі з повагою. У них не прийнято ковтати бутерброд на ходу або пити каву, поспішаючи на зустріч. Цьому вони вчать і своїх дітей.

У французів є чотири основних прийоми їжі – сніданок, обід, вечеря і полуденок. На полуденок дорослі в основному п’ють каву, а діти можуть поласувати солодким. Навіть найменших дітей французькі батьки намагаються підлаштувати під власні ритми.

Французькі мами подають обід з декількох страв, починаючи з сирів, овочів, фруктів. Вони не змушують дітей з’їдати все, але дитині настійно рекомендують спробувати хоча б шматочок або з’їсти одну ложку. Якщо дитина відмовляється їсти, ніхто не б’ється в паніці. Їй пропонують просто понюхати овочі або сир. Мама описує запах, колір, консистенцію, запитує, що дитина думає про цю страву.

Нюхати їжу дуже важливо. Наш ніс може розпізнавати мільйони різних запахів. Ніколи не помічали, що під час нежиті їжа здається менш смачною? Це все наш ніс.

Не смаком єдиним…
Місце прийому їжі відіграє таку ж роль, як і сама їжа. Європейська вечеря іноді стає тим часом, де вся родина збирається разом. Французькі мами не бояться доручати дітям накривати на стіл або брати участь в процесі приготування вечері. Мами іноді використовують це як хитрість – дитина повинна спробувати, чи смачно вийшло приготувати страву!

Для дітей використовують красиві тарілки, серветки з цікавими малюнками.

Навіть трирічні діти самі можуть вибирати, яким сиром посипати макарони, або який соус вибрати до овочів. На думку автора, коли діти їдять те ж, що і батьки, вони відчувають себе дорослими.

Естетика присутня не тільки в сервіровці столу, але і подачі страв. Звичайно, у працюючої мами не завжди вистачає часу на кулінарні хитрощі, але в основному господині намагаються приготувати і подати вечерю в такому вигляді, щоб діти змогли побачити різноманітність колірної гами їжі.

Письменниця зазначає, що головна відмінність американських і європейських батьків в тому, що перші маскують овочі в іншій їжі, а другі терпляче прищеплюють до них любов своїх чад.

Що, де і коли ви їсте?
Важливо не тільки що ми їмо, а як і де. Де ви вечеряєте? За великим столом у колі сім’ї? Вибачте, але я вам не повірю. Не тому що ви лукавите, а тому що і сама дуже часто ковтаю їжу перед телевізором.

Американський інститут громадської думки Ґеллапа в 2013 році провів дослідження, в результаті якого з’ясувалося, що тільки 53% сімей вечеряють разом за загальним столом.

Про те, який негативний вплив має поглинання їжі біля телевізора ми говорити не будемо, ви і самі знаєте. А ось про те, як впливають на дітей сімейні вечері, сказати варто. Іноді сімейний стіл мало не єдине місце, де можна спокійно поговорити з дитиною після довгого складного дня.

Згідно з тими ж дослідженнями, діти, які вечеряють разом з батьками, набагато краще вчаться в школі, легше адаптуються в суспільстві, мають високу самооцінку.

Звичайно, спільні обіди або вечері не повинні бути догмою. Іноді правила можна порушувати. На вихідних, наприклад, можна дозволити дітям повечеряти перед телевізором.

Одного разу і моє терпіння лопнуло, і ми стали вечеряти з дитиною за загальним столом. І сталося диво – трирічна дитина спробував салат, а на наступний день овочі, які до сих пір були в списку її особистих ворогів. Так що, слава сімейним вечерям!

Перекушування – ворог здорового харчування
Чому французькі діти їдять все і з задоволенням? Тому що у них немає перекусів. Їх батьки вважають, що зголодніти між сніданком і вечерею цілком нормально. Навіть якщо діти просять що-небудь перекусити, їм не завжди це дозволяють. Діти не ниють і не вимагають їжу негайно. Їх просять почекати, і вони спокійно йдуть грати в свою кімнату.

Французькі діти не під’їдають на прогулянках і дитячих майданчиках. Як каже сама Памела Друкерман, якщо на прогулянці дитина жує чіпси, швидше за все, це іноземець.

Затикаємо дітей їжею
Чого гріха таїти, ми затикаємо дітей їжею. Використовуємо чупа-чупс як вимикач дитячого плачу. Якщо дволітка після двох істерик отримує цукерку, що заборонить малюку істерити в третій раз?

Нам соромно тягнути дитину, що плаче за руку під засуджувальні погляди оточуючих. І ми даємо цукерку.

Неможливо зайти з дитиною в магазин, що майорить яскравими вітринами. І ми купуємо цукерку.

Друг їсть шоколадку. Шкода дивитися на сумний і голодний погляд своєї дитини. І ми купуємо цукерку.

З найкращих спонукань ми самі робимо своїх дітей залежними від їжі, але найстрашніше – ми вчимо дітей заїдати свої образи і поганий настрій.

Паула Друкерман пише про кардинальну відмінність поглядів між нею і її французькими подругами на солодощі. Вони не закривають дітям рот цукерками, вони вчать насолоджуватися смакотою в міру і в приємній обстановці.

Те, що, коли і як полюблять їсти наші діти залежить тільки від нас. Так що варто обзавестися терпінням, змінити звички, полюбити приймати їжу красиво – і все вийде!