Реакція батьків на прояви агресивності залежить від віку дитини та завжди має спиратись на логіку. За словами психологині, коли ідеться про зовсім маленьких дітей, потрібно запастись терпінням та припиняти ту поведінку, яка не має повторюватись.

Півторарічна дитина не розуміє, чому, наприклад, щипати маму – це погано. Але ми можемо показати, що робити так не можна. Щоб це сталося, потрібно щоразу прибирати його ручку і говорити: "Не можна". Не треба битися або щипатися у відповідь. Щоразу прибираємо руку. Повторюємо це шістсот разів, сімсот разів – без різниці. Кожного разу ми прибираємо ручку і кажемо: "Мамі боляче, не щипай, будь ласка".

Допоки дитина не стане більше усвідомленою, батьки вчать її, фізично припиняючи те, що робити не бажано. Потім, коли у дитини вже з'явиться усвідомлення болю і вона знатиме, що може завдавати болю іншим, вона розумітиме, що так не можна робити. Але привчати до того, що якась поведінка не припустима, потрібно від найменшого віку.

Зверніть увагу: дітям потрібно пояснювати, чому сама концепція жорстокості – це погано. Вони не до кінця розуміють, чому не можна завдавати болю іншій істоті.

"Не можна півтора року ігнорувати та дозволяти себе щипати, а потім раптом сказати: "Припини, так не можна робити!". Дитина не зрозуміє, чому до цього можна було, а зараз – вже раптом ні. Якщо я вам щоранку протягом трьох років приношу каву, того ранку, коли я її не принесу, ви будете збентежені. Не тому, що ви себе кимось особливим уявили, а тому, що я вас привчила до того, що я щоранку з'являюсь із кавою. Ви не будете розуміти, чому це припинилась. З дітьми – аналогічна ситуація", – пояснила фахівчиня.

Дошкільнята, які проявляють агресію
У спілкуванні з агресивними дітьми старшого віку, за її словами, потрібно запастися ще однією порцією терпіння та постійно намагатись пояснювати, що і чому робити не можна.

"Завжди перший етап – перевести ситуацію на дитину, тому що вона поки що співчуває лише собі. Маленькі діти не до кінця розуміють, як воно – співчувати іншій людині. Діти егоцентричні. Тому все пояснюємо на його прикладі. "Якщо я тебе щипатиму, тобі ж буде боляче", – зазначила Іоселіані.

Якщо це спрацьовує і дитина припиняє агресивну поведінку – супер, якщо ні – потрібно змінити тактику.

Психологиня уточнила, що коли дитина намагається ущипнути нас, але ми її просимо цього не робити і вона слухається, одразу варто її заохотити. Можна просто сказати спасибі, або ж похвалити чи дати цукерку. Так у неї виникне асоціація між нещипанням і чимось приємним.

Також можна використовувати ще один практичний метод припинення негативної поведінки – відсутність реакції.

"Якщо дитина не бачить жодної реакції на щипання, бо ми просто починаємо її ігнорувати, втрачається весь прикол із щипання. Дитина має зрозуміти, що жодної реакції на це більше не буде. Вона нас ущипнула – все, мами немає", – додала фахівчиня.

Агресія на дитячому майданчику

Якщо на дитячому майданчику є дитина, яка жорстоко поводиться з іншими малятами, перше, що потрібно – поговорити з її батьками.

"Ми не можемо постаратися виховати чужу дитину-агресора. Ми маємо повернути цю відповідальність тим людям, які займаються цією дитиною", – наголосила психологиня.

Якщо батьки не йдуть на контакт чи не дуже переймаються агресивною поведінкою дитини, цього, на жаль, змінити не вийде. Тоді краще просто змінити майданчик.

"Є екстремальні ситуації. Якщо тебе б'ють і єдиний спосіб захиститися – це дати здачі, давай здачі. Але це має бути дійсно екстремальна ситуація, до якої ми вдаємося лише тоді, коли ситуація і справді є небезпечною для нас", – уточнила Ані Леоніла Іоселіані.

Моя дитина – агресор

За словами психологині, у разі, якщо дитина проявляє агресію, можна спробувати це виправити у кілька кроків.

Перший крок: зауваження. Ми помічаємо, що дитина агресивна, підходимо до неї, робимо зауваження та кажемо: "Так не можна робити, ти образив Сашу. Саша не заслужив такого. Не роби так більше". Після цього дозволяємо дитині повернутися на дитячий майданчик.

Другий крок: тайм-аут. Якщо дитина знову агресивна до когось, ми підходимо і кажемо: "Ти знову образив Сашу". Беремо дитину і саджаємо на п'ять хвилин на лавку. Так ми негативно підкріплюємо дитину: забираємо приємне відчуття гри з дітьми на майданчику. Плюс включається такий добрий механізм: дитина дивиться, як інші діти розважаються і має думати, чому їй зараз не дозволяють грати з іншими дітьми – тому що вона образила Сашу.

Третій крок: піти. Якщо агресивна поведінка повторюється знову, ми підходимо до дитини й пояснюємо: "Ти знову образив Сашу. Це неприйнятно. Ти не можеш ображати Сашу". Після цього ми беремо дитину та йдемо додому.

"Ми вже дали дитині два шанси. Завжди дається два шанси виправити свою поведінку. Якщо дитина остаточно не може впоратися з цією ситуацією, ми пояснюємо, чому ми зараз ідемо додому. Дитина буде плакати, будуть істерики, ми не звертаємо жодної уваги. Щоразу як він щось каже, ми йому говоримо: "Ми йдемо додому, бо ти образив Сашу". Це – дуже ефективна методика. Дитина розуміє, чому їй більше не дозволяють грати на дитячому майданчику", – зазначила Іоселіані.

За її словами, така методика працює у різних ситуаціях. Наприклад, під час агресії до тварин, або якщо дитина постійно встає з ліжка під різними прикладами, після того, як її вклали спати.