Психологи назвали 10 причин, чому діти ростуть несамостійними
11:00, 25.05.2021
Він назвав 10 причин, через які дитина може бути несамостійною.
Вікові особливості. Відповідно до віку, є речі, які даються дитині досить складно. Допускайте, що у певній зоні дитина несамостійна просто через те, що ви чогось не навчили і не показали. Правильно і терпляче навчіть її це робити.
Втрачено період природного бажання дитиною бути самостійною. З 3-4 років дитина починає казати: "Я сама". Але батьки на це нерідко відповідають: "Мені простіше самому зробити". Якщо цей момент втрачений, то в 13-15 треба докласти титанічних зусиль, щоб дитина стала самостійною.
Надмірний тиск. Самостійність передають занадто рано. Дитина ще не готова, а батьки постійно: "Давай, ти уже дорослий, ти уже можеш". В цьому випадку не спішити. Важлива поступовість і певний період для навчання.
Гіперопіка. Не варто допомагати дитині складати портфель, носити його в школу, виконувати домашні завдання за дітей. Дайте можливість їм самим зробити бутерброд, помити посуд. Якщо цього не робити, то у батьків 14-15-річних дітей виникає питання: "Чому він чи вона нічого не робить? Не прибирає в кімнаті, не миє посуд?".
Немає режиму. Самостійність - навик, який натреновується. Має бути щось стабільне, постійне. Тоді це перейде у навик і звичку. Дітям, особливо молодшого віку, дуже важливо, коли щось постійно відбувається. Тоді це стає зрозумілим і простим.
Відсутність батьківського прикладу. Діти дзеркалять. Буває, приходить мама і каже: "Ой, у мене син такий несамостійний, речі свої розкидує". Запитую: "А тато як поводиться?" - "Ну, так само". Якщо дітей вчите одному, а самі робите по-іншому, то складно буде добитися, щоб у дитини була ця зона самостійності. Батьки мають бути взірцем бажаної поведінки.
Надмірна критика. Багато критики з будь-якого приводу: "сядь рівно", "випростай спину", "чому горбишся?". Поспостерігайте, скільки разів на день робите зауваження. Якщо критики надто багато, то у дитини несамостійність може бути як певний протест. Немає прийняття і комфортного середовища для розвитку.
Відсутність позитивного підкріплення. Коли дитина самостійно щось робить, це треба помічати, бо з часом у неї може не стати ресурсу. На початкових етапах нової для дитини самостійності дітям потрібен ресурс для того, щоб робити це далі. Круто, якщо у батьків підтримуюча позиція. Це буде надихати дитину ставати ще самостійнішою.
Нестача турботи. Якщо хтось із батьків чи обоє їдуть, наприклад, на заробітки, для дитини це хвороблива розлука. Тоді несамостійність може бути компенсацією. Набирайтеся терпіння. Потрібно пропрацювати цей негативний досвід із психологом і рухатися далі.
Багаторазове повторення одного й того самого. Якщо батьки роблять постійно одні й ті самі зауваження, мозок починає сприймати слова як шум. Діти перестають на них реагувати. Змінюйте стратегію. Придумуйте нові фішки, щоб дитина це чула.
Вікові особливості. Відповідно до віку, є речі, які даються дитині досить складно. Допускайте, що у певній зоні дитина несамостійна просто через те, що ви чогось не навчили і не показали. Правильно і терпляче навчіть її це робити.
Втрачено період природного бажання дитиною бути самостійною. З 3-4 років дитина починає казати: "Я сама". Але батьки на це нерідко відповідають: "Мені простіше самому зробити". Якщо цей момент втрачений, то в 13-15 треба докласти титанічних зусиль, щоб дитина стала самостійною.
Надмірний тиск. Самостійність передають занадто рано. Дитина ще не готова, а батьки постійно: "Давай, ти уже дорослий, ти уже можеш". В цьому випадку не спішити. Важлива поступовість і певний період для навчання.
Гіперопіка. Не варто допомагати дитині складати портфель, носити його в школу, виконувати домашні завдання за дітей. Дайте можливість їм самим зробити бутерброд, помити посуд. Якщо цього не робити, то у батьків 14-15-річних дітей виникає питання: "Чому він чи вона нічого не робить? Не прибирає в кімнаті, не миє посуд?".
Немає режиму. Самостійність - навик, який натреновується. Має бути щось стабільне, постійне. Тоді це перейде у навик і звичку. Дітям, особливо молодшого віку, дуже важливо, коли щось постійно відбувається. Тоді це стає зрозумілим і простим.
Відсутність батьківського прикладу. Діти дзеркалять. Буває, приходить мама і каже: "Ой, у мене син такий несамостійний, речі свої розкидує". Запитую: "А тато як поводиться?" - "Ну, так само". Якщо дітей вчите одному, а самі робите по-іншому, то складно буде добитися, щоб у дитини була ця зона самостійності. Батьки мають бути взірцем бажаної поведінки.
Надмірна критика. Багато критики з будь-якого приводу: "сядь рівно", "випростай спину", "чому горбишся?". Поспостерігайте, скільки разів на день робите зауваження. Якщо критики надто багато, то у дитини несамостійність може бути як певний протест. Немає прийняття і комфортного середовища для розвитку.
Відсутність позитивного підкріплення. Коли дитина самостійно щось робить, це треба помічати, бо з часом у неї може не стати ресурсу. На початкових етапах нової для дитини самостійності дітям потрібен ресурс для того, щоб робити це далі. Круто, якщо у батьків підтримуюча позиція. Це буде надихати дитину ставати ще самостійнішою.
Нестача турботи. Якщо хтось із батьків чи обоє їдуть, наприклад, на заробітки, для дитини це хвороблива розлука. Тоді несамостійність може бути компенсацією. Набирайтеся терпіння. Потрібно пропрацювати цей негативний досвід із психологом і рухатися далі.
Багаторазове повторення одного й того самого. Якщо батьки роблять постійно одні й ті самі зауваження, мозок починає сприймати слова як шум. Діти перестають на них реагувати. Змінюйте стратегію. Придумуйте нові фішки, щоб дитина це чула.
Теги:
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter.